Ровами місяць тіні клав…
Нема… ох, – болю, – жалю!..
І ніч спокійная текла
від жит до жит і далі.
Повітря-мед і дзвін цимбал
і бубен – серця весни…
Тобі ввесь біль, ввесь сум і шал…
Сказать тобі: – чудесно!..
Як так… то я піду… – Прощай!
Ох, чи це Ти зробила?!.
Чи Ти могла?!. Цвів молочай,
одцвів, зім’ятий, – за могилою…
За голову узявсь… ридав…
Мені пісень печалі…
А ніч спокійная текла
від жит до жит і далі…