1
І знов… – блаженна тиша нив
і в неосяжнім полі-морі
вітрів розпещених приплив
на беріг вечора…і зорі.
Вся синьоока, темна ніч,
як молодість твоя ваблива…
тепло вечірніх наших стріч
і слів ласкавих, слів щасливих.
2
Трюмо… Парфум пахтіння ніжне…
І оксамит старий… старе саше…
І слів і рук ласкава, тепла збіжність,
Щоб болю не торкнутися лише б.
Текли зповільна нам оці години,
як час, як води… Як усе життя!..
Як давнього ті темнії глибини,
останні вже. Навік. Без вороття…
3
І знов людей – вітрів нестримні – дикі орди
тесальники землі – пани і торбарі
І погляд ваш… уст виріз такий гордий —
герб зорь, Стрілець над нами угорі…
Це б цілувати рук слабких і диких
останні пута… Пити уст гірких
і слів гірких, звичайних слів, великих
останньої отрути ясний гріх…
4
І ніч прийде… і знову путь…
страшна, таємная, незнана…
А нам в цій тиші не зідхнуть,
ні випростатись нам, – кохана!
І біль такий. Останній біль!
то ж чуть, як плине місяць, зорі…
Чекає бурь мовчання піль —
і стигнуть дні шкляні, прозорі…
5
В цю мертву тишу, в ніч німу
прийде, – постукає у двері
нахабний ворог… Де ж візьму?
І з ким піду?.. І де тепер ви?..
Це вам ні свят, а ні музик! —
серпи, ножі вам, діти горя!
І ваш слабкий, розпучний крик
десь, в тім незбагнутім просторі…
6
І вже щербата і безсила пристрасть…
і серце, – моє серце на піску,
мов хижа риба… Блискавиці бистрі
із миті в мить…І бурі у танку…
А ваших уст той гордий, скорбний виріз…
Долоні теплої пестлива глибина!
(Ці дні останні – неможливий вираз…)
І знову, біль – останній крик, – вже з дна!..