Був собі дід та баба. От одного дня дід і каже:
— Спечи мені, старенька, хлібця!
А баба каже:
— Не спечу, бо нема борошна!
— Та,— каже дід,— піди в комору, повигрібай у засіках, повимітай з бодні[1], то й знайдеться трохи!
Пішла баба з віником, повигрібала, повимітала, і справді! Знайшлося трохи борошенця. Щоб розчинити хліб — мало, а спекти коржика — можна.
Взяла баба влила в те борошенце трішки води, вбила з пару яєчок, замісила, виробила коржика, запалила в печі й спекла.
Вийняла з печі, так не можна їсти — дуже гарячий коржик. Положила баба на вікно, щоб прохолов.
Дід уже так дожидає!
— Оце,— каже,— розломимо по половинці. Одна буде мені, а друга тобі — та й з'їмо.
А коржик слухає та й дума:
"Еге! Так ось на що вони мене спекли! Треба втікати!"
Та стриб з віконця на призьбу, а звідти на землю — і покотивсь, покотивсь далі, далі від дідової хатки.
Котиться коржик дорогою під ліском, коли зустріча його зайчик та й каже:
— Коржику, коржику! Я тебе з'їм.
А коржик каже:
— Та не їж мене, зайчику-лапанчику! Я тобі пісеньку заспіваю!
— Ну, співай! — каже зайчик.
Коржик і завів:
— Я по засіку метений,
Я на яйцях печений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу.
Та й утік, поки зайчик слухав, розвісивши вушка.
Котиться, котиться коржик дорогою, коли зустріча його вовк та й гука:
— Коржику, я тебе з'їм!
А коржик каже:
— Ти не їж мене, вовчику-братику, бо як з'їси, то не почуєш моєї пісеньки, а я вмію добре співати.
— Ну, співай,— каже вовк.
— Я по засіку метений,
Я на яйцях печений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та й покотивсь... Вовчик тільки зубами клацнув, бо він думав, що й пісеньку послухає, й коржика з'їсть, а не встиг, бо поки він лежав та слухав, то коржик швиденько втік.
Котиться собі та й котиться, коли зустрічає його ведмідь, такий здоровий! Та й каже:
— Стій, коржику, я тебе хочу з'їсти!
А коржик каже:
— Та ні, ведмедоньку-паночку, не їж мене, ось я тобі пісеньку заспіваю.
Та й почав:
— Я по засіку метений,
Я на яйцях печений,
Я від баби втік,
Я від діда втік,
То й від тебе втечу!
Та швиденько й покотивсь.
Біжить, біжить, коли зустрічає його лисичка та й каже:
— А, який хороший коржик! Треба його з'їсти! А коржик каже:
— Та не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю:
— Ну, співай. Послухаю.
Слуха лисичка, а сама вже й рота роззявила. А коржик співа:
— Я по засіку метений,
Я на яйцях печений,
Я від діда втік,
Я від баби втік...
Співа, а сам уже так насторочився[2], щоб швиденько покотитися, втекти.
Лисичка бачить, що тоді не дожене, та й каже:
— От хороша пісенька! Я ще й зроду такої гарної не чула! Тільки знаєш, коржику, я трішки недочуваю, то йди мені ближче заспівай, ось на язику в мене.
Та вистромила язика, а коржик скочив на кінчик і співа:
— Я по засіку метений,
Я на яйцях печений,
Я від баби втік,
Я від діда втік І від тебе...
Тільки що хотів співати "втечу", а тут лисичка — хап! І схопила його зубами.
Коли це — трісь! Лисичка зломила собі два зуби! Бо коржик був твердий та сухий: баба таки його крутенько замісила, та й у печі по щирості витопила, то він і засох. От у лисички зуби й поламались. Не встигла вона й всього коржика з'їсти, тільки трохи вищербила. Та як заболіло їй, вона й випустила коржика.
А вищерблений коржик побіг та й побіг знов. Як одбіг від лисички, то й каже сам собі:
— Ану я побіжу, подивлюсь, що там дід та баба роблять, чи дуже вони за мною журяться?
Прибіг, скочив на призьбу та й слухає.
А дід і баба сидять кінець столу та й плачуть:
— Ось який у нас був хороший коржик, одним один, та й утік, а більше вже нема борошенця, вже останнє повимітали!..
А коржик скочив на віконце та й каже:
— Та не журіться ви! Ось бачите, що зробилося: лисичка хотіла мене з'їсти та й зуби поламала, тільки вищербила мене. А ви ж би собі останні зуби поламали, такий я твердий!
— Е,— каже баба,— то й добре, що так сталося! А то в мене мало зубів зосталось, та й тих би не було!
— Еге! — озвався до баби дід,— то в тебе хоч трохи зубів є, а в мене один, то що ж би це було, якби я останнього зуба зломив? Цур йому, тому коржикові! Піди краще, старенька, мені картопельки вкопай та звари — буде й добреньке й м'якеньке!
— Отак і краще! — гукнув коржик,— а я ще по світу погуляю! Нехай лиш мене хто мудрий зловить!
Та й покотивсь, покотивсь, таки співаючи пісні:
— Я по засіку метений,
Я на яйцях печений!
[1] Бодня — бочка.
[2] Насторочуватися — насторожуватися, спрямуватися.