Почув, як унизу щось плющить, озирнувся. Світочка витяглася всім тілом із постелі і влізла головою у відро. Калюжі розтікались на всі боки. Відчула, що він дивиться, вистромилась і винувато усміхненою щокою потерлась об його валянок.
— Мабуть, холодна, — бовкнув ошелешено і, щоб не турбувати, одвернувся, підійшов до коляски. Розгорнув конверт — ураз відсмикнув руку. Там лежала велика дитяча голова і, не відриваючись, дивилася на нього.
— Що ти… ви тут робите?
— Думаю, — зітхнула голова, — хтось же повинен у цьому місті думати.
Саня заточився і, як потайний пес, одним ривком опинився біля дверей. Тікати! Бігти, летіти од проклятого місця. Лізти рачки, дряпатись геть. А що попереду? Снігова пустеля, рівна, хоч облизуй, долина.
І що буде з ним, із оцими і з усіма…