— …"Не хвилюйтесь, прошу пана, хвармацевт вам причепить голову назад!"
— …"Забирайтесь, шановний, бо зараз нацькую на вас Анхвісу! Як скажу своїй кицунечці: "Хвас!" — із вас тільки зернята посиплються!.."
Хоч Найді трохи й незатишно було моститись до сну не на пальті з курячим ароматом, він робив це весело.
Бо ж хіба не дотепник його Миколка?!!
А пальто завтра Товстуха-чистьоха точно занесе на Смітник, і Найда знову його притягне.
ПОМСТА
Найда так довго чекав цієї нагоди, що, дочекавшись, аж не повірив у неї.
За цей час перебрав безліч варіантів. Поцупити з Чіксиної сумки Щоденника і розтерзати його серед шкільного дворища? Вимочити її портфеля в найбруднішій калюжі? Натрусити бліх до пакета зі спортивною формою? Заразити глистами? Привселюдно покусати? Покусати крадькома, але щоб знак лишився навіки — як на його собачому серці?
Колись та Чікса дуже образила Найдиного Миколку.
Ну, ніяк не міг вибрати Найда. І не через кам’яну Миколчину байдужість до того випадку. Еге ж, Найдин господар ніколи не згадував новенької з паралельного класу, навіть не вимовляв її імені, але Найда нюхом чув, що те мовчання — таки про неї, про Чіксу.
Ні, просто жодна з придуманих кар не здавалась доречною. Одна — занадто м’яка, інша — надто велична як для нікчемної Чікси.
Однак час урешті настав.
У ці дні Миколка з Найдою приходять до Школи зарання. Похолоднішало, і в Халабуді не дуже наспишся. Навіть під ватяною ковдрою, що її, наполовину зітлілу од Вітчимової цигарки, Миколка з Найдою перетягли на Пустирище.
Таких "ранніх пташок" щоранку назбирується в шкільному дворі чимало. Прибиральниць і Завгоспа не видко. Навіть Школу ще зачинено. Хлопці борюкаються й кидаються портфелями, старшокласники покурюють з рукава і видивляються на чікс, тобто на дівчат. Малі ж і великі чікси, тобто дівчата, хихотять, базікають і крадькома поглядають то на хлопців, то у блискучі кружальця, в яких їм себе видно, мовби у найпрозорішій відстояній калюжі.
Але щоранку і дівчата, і хлопці, найменші й найстарші, завмирають та забувають про все на світі, коли до Школи підвозять Чіксу.
Вона висковзує з блискучої машини біля квадратно підстрижених кущів.
Павою пливе центральною алеєю через усе широченне Дворище до шкільних Дверей.
У Чікси щоразу нове вбрання під або над шкільною формою, через раз новий рюкзак і через два — нова мобілка.
Проте щоразу — той самий запах незнайомих країн і чогось солодкого, але не цукерок. А ще — верескливий голос пещеної болонки. І крижаний погляд, у якому ніколи не видно нічийого відображення, як-от у блискучих кружальцях чи в найпрозорішій калюжі. У ньому тільки вона сама.
І на помсту сьогодні Чікса напросилась також сама.
Найда зосередив увесь свій гострий зір і вловив ще одну свіженьку деталь. Щось зовсім непомітне визирало з-під холоші формених, хоч і модерних, Чіксиних штанів.
Найда тихенько стрепенувся й тихенько пішов назирці.
Найда напружив увесь свій нюх: пахло вчорашнім днем. Напередодні, скинувши колготи, Чікса ненароком залишила їх у шкільних штанях і там забула!..
Найда напружив усю м’якість на подушечках своїх лап і безшумно підкрався до Чіксиних ніг. Як тільки Чікса пригальмувала, читаючи "есемеску", легенько піймав зубами крайчик того вчорашнього дня, потягну-у-ув… — І відпустив аж тоді, як виволік на пристойну довжину. Тепер він просто чемно біг слідом, а безрозмірні колготи ривками стрибали за правим лакованим чобітком.
Проте Чікса не помітила, що її вчорашні колготи стали об’єктом здивованої уваги всіх присутніх. Вона ішла, як завжди, задерши голову й ні до кого не вітаючись.
А Найда весело трюхикав за нею і демонстративно прикидався, ніби хоче колготи вхопити: граючись так, у дитинстві ловив усе, що ворушиться. Так досі часом грається Товстушина кицька Анхвіса.
Малі й Старшокласники, навіть Завгосп і Директор, які з’явились у Дворі, повитріщалися на процесію.
Чікса, купаючись у загальній увазі, навіть сповільнила крок.
Присутні почали перешіптуватись і переморгуватись.
Чікса ще більше запишалась і закопилила змащені липучим блиском губи.
Перед сходами Найда знов ухопив зубами колготок, гучно заскавулів — ніби йому жаль покидати "здобич", і зупинився.
Чікса нарешті відчула щось не те. Загальмувала, озирнулась… І вклякла: знизу на неї глузливо-покірно дивилося бридке, закошлане приблудне псисько. І тримало в зубах, наче якийсь бальний шлейф, її ж, Чіксин, капроновий колгот! Що тягнувся із її ж штанів!
Чікса розгубилась і не знала, гонити пса чи рятуватися від ганьби.
Аж тепер усі відверто розреготались.
— Ану пш-ш-шов геть, приблудо! С-с-собака! — болончасто заверещала вона.
Найда хотів з гідністю покласти "шлейфа", але той засів на зубові. Чікса вищала. Найда мотав головою, аж поки не наступив на колгота лапою. Той відчепився і пес дременув до Миколки.
Уся школа зареготала ще дужче. Тільки Директор ледве тамував сміх. А Завгосп геть-чисто забув, а може, просто сьогодні не хотів проганяти Найду.
Видно, та Чікса усіх дістала.
— Чого повитріщались? — вищала Чікса, намагаючись позбутись "учорашнього дня". Капронові колготки тягнулись і ніяк не могли витягнутись до кінця.
— Шмоток не бачили, чи що? — нервувала Чікса.
Найді, який тепер перетворився на суцільний слух, здалося, що її слова адресувались насамперед Миколці, котрий цілком випадково і справді невинно потрапив їй на очі.
Чікса зіжмакала колгот і, паленіючи, пострибала сходами й зникла у Дверях.
Юрба теж помалу рушила у двері, сміючись та обговорюючи пригоду: веселий настрій на весь день Школі був забезпечений.
А Найда врешті може відітхнути спокійно і навіть десь піти на Яр — відіспатись за всі тривожні години.
ЖІНКА ІЗ ЗАПАХОМ ЯБЛУК
Колись Дівчинка загубила свого хом’ячка Терточку.
А тепер Найда загубив свого Миколку.
Це ж треба: зовсім трохи загаявся на Смітнику й Миколки біля Школи вже не застав!
Найда вже обганяв усі Двори, Вулиці й Пустирище!
Навіть до Миколчиного дому забігав, хоч там давно Миколкою і не пахло. Тільки Вітчим справляв під розчахнутою грушею черговий бенкет.
Найда так вибігався, напереживався, що геть охляв. З останніх сил приплентався під Халабуду (якщо Миколка повернеться, то — сюди) і трохи кимарнув. Ні, ну, звісно, якби його собаче серце чуло серйозну біду, він би й повік не склепив!.. А то ж знав: хазяїн заявиться, ніде не дінеться! І чом було не попередити, куди посунеш?
Проте сон був — кошмар: якісь яблука, яблука, яблука — купи різнокольорових яблук!..
Найда ходив тими кучугурами, яблука скочувались і збивали Найду з лап, але він знову йшов і тривожно здригався уві сні. Ба, навіть їв ті червоно-жовті соковиті плоди, хоч у звичайному житті робив це, коли геть здихав од голоду.
Нарешті, після чергового зашпортування, шматок яблука застряг собаці в горлі.
Найда підскочив і прокинувся.
Навколо стояв густий солодкуватий запах яблук.
А до Халабуди наближався… Миколка!!!
Найда спершу радісно побіг назустріч і завиляв хвостом.
А потім згадав свої муки й узявся Миколку обгавкувати: мав би совість! Найда тут собі місця не знаходить, а той десь бродить без дозволу?!
— Ша, Найдо, ша! — не дуже-то й винувато виправдовувався Миколка. — Я той… ходив там, підсобляв дещо! Зі школи вирулив: якась баба суне, торбами обвішана — аж вгинається. З торбів — молоденькі деревця стирчать на всі боки. Давайте, кажу, поможу нести! Вона: ой, поможи, бо ж дуже садок люблю, накупила на базарі саджанців, а сил донести не маю. Тяжкі, зараза, але так і допер аж до хати. Вона: ой, дякую, ти, синку, дуже чемний! А то, мовляв, бачила я іншого хлопчика, ще й меншого за тебе — вже п’яний і обкурений. Ну, раз так, то я той… ну, надихнувся й питаю: може, ще вам щось треба? То і яблуні в садку їй пообривав, і в ящики поскладав, і в льох позаносив, і нові яблуньки ми з нею посадили, ще й старі дерева пообкопували…
Пес докірливо обнюхував господаря. І що це в нього? Торба яблук? Гарна віддяка за півдня Найдиних страждань! Дожився Миколка, дожився й Найда біля нього!
— Училка ж казала, що старих людей треба шанувати! Ну, через дорогу там перевести чи що… — вже винуватіше бубонів хлопчик.
Найда погрозливо вишкірився.
— Ну, гаразд: вона казала не старих — літніх людей! Це ж те саме.
"Літніх"? Якраз дуже не те саме! Тепер нарешті всі загадкові ниточки привели до однієї відгадки!
Найда ще раз обнюхав торбу і раптом згадав Жінку, яка пахла сонцем, яблуками і літом.
Літня Жінка! Ота, що колись, дуже давно, ще як Найда був малий, Миколку порятувала! Коли той мало не вмер од Вітчимової "науки"! Ота, яка насварила за те, що хлопчик так рано закурив і п’яний, але Найда за це на неї не гавкав! Це ж його, Миколку, Жінка і мала на увазі, коли розповідала про колись баченого "хлопчика"!.. Миколка просто її не пам’ятає — був же тоді без пам’яті!
Так ось чому Найда не знайшов Миколки! Так ось чому Найді снились яблука! Не тільки тому, що сад і хата тієї Жінки далеченько, а й тому, що вони наскрізь просякнуті пахощами яблук!!! Пахощами, які забили дух Миколки!..
(Продовження на наступній сторінці)