— Ану пш-ш-шов геть! Задрипанець! Приблуда бездомна! — вищить болонка.
Невже побачила його і за стовпчиком? Найда механічно втискається в землю і пригинає вуха.
Проте, виявляється, гукають не до Найди! Із алеї, блідий і знищений, вилітає Миколка!
На його вмитому обличчі паленіють сліди букета. Наче від батога.
За коміром і по курточці понасипувано дуже білих пелюсток. І листя зі смородом деревію.
— Хто я, а хто ти! Щоб навіть дивитись у мій бік не смів, гидото! — несамовито гукає Чікса йому вслід.
Тепер голос у Чікси гірший за голоси Товстухи, Завгоспа і всіх Прибиральниць, разом узятих.
Миколка не зважає на Найду. Женеться кудись у безвість.
Найда стривожено поспішає за господарем. І його собаче серце розривається від болю.
Увечері Миколка нарешті прибивається до Халабуди.
Падає ниць на мощене з ганчірок ложе.
Лежить довго і мовчки. Цілий вечір і цілу ніч.
Найда так само безмовно сидить поруч. Навіть не сміє лизнути Миколчиної щоки або рук із обрізаними нігтями. Навіть не дозволяє собі завити.
А ще Найда — думає.
Так само лежить Миколка цілий наступний день.
Найда думає.
Увечері хлопчик нарешті засинає, і Найда вмудряється збігати до Миколчиного дому. Поцупити півхлібини й принести господареві.
Лиш десь через тиждень Миколка знов усміхається. І чухає Найду за вухами своїми новими чорними півмісяцями.
Коли ж хлопчина, позітхавши, береться пакувати підручники й навіть ґрамудзяє в зошиті якусь домашню, пес утішено молотить хвостом.
— Хай там як, а час, Найдо, засвітитись на уроках! Бо Училка задавить! — трохи натягнуто жартує Миколка.
Найда відсміхається йому очима.
— Прорвемось, правда, песику? — відхиляє мішковину Халабуди, рушаючи в туманний світанок.
— Вввав! — погоджується Найда. Хоч його знов уже ніхто не чує.
ПОЄДИНОК
У Миколчиному третьому "Б" зараз буде фізкультура. Всі, хто вже встиг переодягтися (Миколці й не треба: кросівки завжди на ногах!), вибрикують на пришкільному стадіончикові.
Найда спостерігає з-поза огорожі. Підійти не зважується. Ніздрі чітко вловлюють запах порошку, хлорки й ганчірки: десь недалеко шастає Прибиральниця.
Діти збились у гурток і щось одне одному доводять. Найдині вуха чітко вловлюють якісь незрозумілі слова:
— А в мене — колі!
— А в мене — чау-чау!
— А в мене — шарпей!
— А в моєї сестри — фокстер’єр!
— А в моїх родичів — ердельтер’єр!
Подуріли, Їй-Богу! Зовсім у тій Школі мізки позабивали!
— А в наших сусідів — лабрадор пікінес!
— А в наших — японський хін!
— А мені подарують боксера!
— А мені куплять кокер спанієля!
Ох, краще б у м’яча ганяли, ніж у такий безглуздий словесний футбол!
Найда вже хотів розвернутись і йти на свою брикетну купу. Та наступні слова зненацька прояснили суть розмови:
— А в моєї тітки — німецька вівчарка!
Ах он воно що-о-о!.. Собаками хваляться! Ану ж, що скаже його Миколка?
Найдине запитання мовби перехопила Катька — зубрилка, з якою хлопчик сидить за однією партою:
— А в тебе, Миколко, хто?
— О, хай скаже, хай скаже! — зареготав хтось.
— У мене… Я той… Назви точної не знаю… Якась українська розвідницька!..
— Ох, не сміши! — виокремився з гурту один Тип. — В тебе порода — суміш бульдога з носорогом! Ха-ха-ха!
— Мій Найда — дуже розумної, дуже класної породи! — наїжачився Миколка.
— Таку породу ще звуть "Абиздошка"! — засміявся другий Тип.
— Та він… Він мене від урагану врятував! Він знаєте, як бігає?!! — Миколка затис кулаки, хоч бачив, що сила не на його боці.
Найда і собі зайняв позицію, яку Миколчин учитель фізкультури називає "на-ста-а-арт…".
— Хе, чи не з тих він, що про них кажуть: для скаженої собаки — сто кілометрів не крос? — домагався свого Перший Тип.
— Скажений? Це твій шарпей скажений! — не здавався й Миколка.
— Твій Найда такий самий вошивий, як і ти!
Найда згрупувався в позицію "Ува-а-ага!"…
— Що? Та мій Найда мудріший за всіх ваших кокерів-мокерів!
— Я зараз покажу "мокерів"! — Перший Тип ухопив Миколку за барки. "М-м-м-марш!!!" — пролунало в Найдиній голові фізруковим голосом, і він коршуном кинувся на ворога. Йдеться-бо вже навіть не про його, собачу, честь — про честь господаря!
— Ти гля, цей блохотрус уже тут як тут! — трохи злякано вигукнув Другий Тип. — Ще візьме й покусає!
— Забери свого здихляка, бо фізрукові розкажу! — занив Перший Тип.
Ага, злякався-таки, "герой"!..
— Попросиш у нього пробачення, тоді пустить! — віддихувався від Типового "рукостискання" Миколка. — Найдо, тримай, поки я не скажу!
Найда й не думав пускати, хоч рукав задушливо тхнув соляркою та мастилом: видно, в Першого Типа, крім шарпея, є ще авто.
— Ну, попрошу, попрошу пробачення в твого паршивця, якщо він потім покаже, що має клепку! — бадьорився Перший Тип: йому таки хотілося звільнитись од "паршивцевих" зубів.
— Проси, і він покаже! — гордо наказував Миколка.
— Як його там? Згуба? Ах, Найда! Найдо, пробач! — крізь зуби вицідив Перший Тип.
— Відпускай! — дозволив Миколка, і собака розслабив пащу.
— А тепер, Найдо, апо-о-орт! — Другий Тип розмашисто кинув у протилежний кінець стадіону тенісного м’ячика.
Що таке апорт, Найда не знав, та й не збирався слухати нікого, крім хазяїна.
— Принеси! — наказав Миколка.
Отак би й зразу! — Найда вихором злітав за м’ячиком.
— Бачте, хлопці, який! — здивувалась Катька. — Я десь читала, що безпородні коти дуже розумні. Це ж, мабуть, і з собаками так само!
Теж іще, велика читальниця! Знайшла, з ким порівняти!!!
— Найдо, сидіти! — не вгавав Миколка.
Найда сів.
— Найдо, дай п’ять!
Найда наставив одну, потім другу передню лапу, і хлопець ляснув по них своїми долонями.
— Ти гля, і справді розумний!
— Найдо, служити!
Найда зіп'явся на задні лапи, передні зігнув перед собою. Для більшої переконливості ще й морду покірливо схилив набік.
Діти схвально загули. Хтось навіть порився в пакеті, дістав і запропонував Найді ковбаски.
Але Найда не зробив навіть руху назустріч смакоті: чекав Миколчиної вказівки.
— Ого, який молодець! — вразились і найбільші скептики.
— Гаразд, бери! — махнув рукою на ковбасу Миколка.
Найда з гідністю — ну, якщо так просите, — взяв кружечка й ніби знехотя проковтнув.
— Ану хай ще щось зробить! — уже добрішим голосом попросив Перший Тип.
— Найдо, голос! — поблажливо зважив на його прохання Миколка.
— В-в-в-вав!
— Найдо, фас!
— Гр-р-р-р! — вдавано наїжачився Найда в бік Першого Типа. Знає ж, що Миколка жартує!
— Найдо, шухер!!!
І Найда вмить опинився за парканом, хоч насправді Прибиральниць ніде не було.
— …А він ще ж і здоровіший від всяких лабрадорів! — обговорювали собаку діти, коли Дзвінок уже шикував їх у шеренгу.
— Ну так, це породистого викинь на Вулицю — і наступного дня здохне, а цей і в воді не потоне, і в вогні не згорить!
— Та й на вигляд він симпатичний!..
— Ще й від урагану врятував! — згадала Катька.
— А як?
— Розкажи…
Найда ворушив вухами, дослухаючись до милих серцю розмов.
А очима сторожко слідкував за футбольним полем: а що, коли м’яч вилетить за його межі й доведеться виконати "апорт"?
УРОК
Хлопці — і з Вулиці, і зі Школи — не шанують Найдиного Миколки не тільки через те, що вважають бомжем і безпритульним. А ще й тому, що Миколка не курить. Хлопцям докучає, що коли люблячі батьки й прибиральниці вистежують їх по туалетах, Миколка залишається "чистеньким"!
— Ну, давай з нами! Що, слабо затягнутись? — постійно заманюють Миколку.
І сміються, бо Миколка тікає.
Найда знає, в чому причина.
Колись, як Вітчим іще прикидався добрим і вимагав називати його татом, він заповзявся виховати пасинка "мужиком" — навчити Миколку курити. Сам цигарки з рота не випускав.
Тоді Найда подрімував у буряні, хоч знав: коли недалеко Вітчим, то тільки пильнуй!
Вітчим сидів за столиком під грушею: столик був інший, його тоді ще не потрощив Ураган. І груша ще не була Ураганом розчахнута. Зрештою, навіть Халабуди Найда з Миколкою тоді ще не мали.
Отже, Вітчим сидів за столиком у їхньому захаращеному подвір’ї. На столику, теж захаращеному, ціле літо було що випити й чим закусити. Правда, не для Найди й не для Миколки, бо тут завше засідали гості.
(Продовження на наступній сторінці)