Я справді став, як лід, до неї,
І як я іншим стати міг,
Коли залив мені всю душу
Незнаний чар очей твоїх.
Село, нудьга, щоденна праця,
Нужда, те саме день у день.
А тут твій сміх, цей праліс сонце
І ночі з танців і пісень.
Мавка І
Чи винна я, що народилась
В цім лісі мавкою на світ?
Що покохала я чужого
І цим зів'ялила свій цвіт?
Іван
Ні, Ні! Ти ще цвітеш і досі!
Побите градом заросте.
Всміхнись, і рани всі загоїть
Твоє ж проміння золоте.
Мавка І
Не можу я: і сміх, і усміх —
Обидва з кров'ю вже зійшли
Мавка І
Щоб... з сином ми самі жили.
І ми... ми... житимем... тобою!.
Як дуб, наш виросте синок...
Не знаю де, чи в бідній хаті,
Чи в лісі десь серед квіток.
І коли стане він великий,
Сюди повернемось ми знов,
Де ти ходив, де пас отари,
Де нас покинув і пішов...
...Чи ще стоятиме колиба?!
..Трембіту нам свою лиши,
Заграє він, і я почую
Знов голос рідної душі.
Щоранку й вечора почую,
Немов живого, голос твій,
А тут білітиме, як в морі.
Отара в росяній траві.
Тебе лише не буде з нами..
(Схилившись, наче над дитиною)
..Не плач, дитиночко моя
Тобі колисочку зроблю я,
Схилюсь і заспіваю я:
"Дрімки, дрімки, задрімай,
А ти, батечку, заграй.
Щоб синочок наш почув,
Щоб малесенький заснув.
Кличе батечко: "Бир, бир..."
Біжать вівці його з гір,
Біля його лягли, ситі,
І заслухались трембіти.
Сяє личенько твоє...
Тільки мати сльози ллє...
Та й вона спочити ляже,
А колись про все розкаже..
Дрімки, дрімоньки, бай, бай,
А ти, батечку, заграй,
Щоб синочок наш почув,
Щоб малесенький заснув"
Спів Марійки з лісу:
Помалу-малу,
Вівчарю, грай,—
Не врази мого
Серденька вкрай.
Мене сестричка
В лісі згубила,
Як по ягідки
З нею ходила.
Мавка й Іван з жахом прислухаються до пісні.
Іван
Ти чуєш? Чуєш? Це вона!.,
її це пісня жалібна...
Ходім до неї... все розкажем.
І з нею поруч спати ляжем.
Мавка І
Не ляжу я з синком своїм...
Спів з лісу: "Мене сестричка> і т. д.
Іван
Співає знов!.. Ходім, ходім...
Бере Мавку за руку і веде її в ліс, звідки чулась пісня Марійки. Місяць на хвилину зайшов за хмару і знов вийшов.
І в а н (з того місця, де вчора ліг спати, крізь сон...)
Мені ні вмерти, ані жити...
(Кричить).
Покинь, покинь мене душити!
(Схоплюється й протирає очі).
О Боже мій! Що сталось нині?!
Чи все приснилося мені?
І де ж це я? На полонині?!
Марійка вмерла? Вмерла!! Ні!
(Кричить).
Гей, Мавко, Мавко! Зле мені!
Здалеку озивається луна.
Завіса
1941