КНЯЖА УКРАЇНА
Ярослав Мудрий
Після ката Святополка,
Що замучив трьох братів,
Брат четвертий на престола,
Ярослав розумний сів.
Святополком Окаянним
Все зруйновано було.
Бідувало бідне місто,
Бідувало і село.
І усю свою увагу
Ярослав звернув на лад.
І небавом Україна
Зацвіла, як пишний сад.
І небавом знову люди
Багатіти почали,
І Дніпром човни чужинців
Знову в Київ поплили.
Греки, німці, італійці,
Чехи, угри — всі ішли,
Купували, продавали
І у Києві жили.
Так живий, шумливий Київ
Царгородом другим став.
Як про друга, як про сина,
Дбав про його Ярослав.
Оточив його валами,
Ровом, мурами обвів,
Укріпив його, оздобив
І препишний двір завів.
До палат ішли невпинно
Чужоземні посланці.
Князь сидів на пишнім троні
З грізним берлом у руці.
І, допущені до князя,
Низько кланялись посли
І до ніг дари складали,
Що з чужини принесли.
В час бенкету на бандурах,
Гуслях, різних сопілках
Грали весело музики,
Вина пінились в чарках.
Співаки пісні співали,
Скоморохи, штукарі,
Розважаючи чужинців,
Метушились у дворі.
Після ситого обіду
Всі виходили з палат
Подивитись на верблюдів,
На муштрованих звірят.
І в Європі честю мали
Королі, князі, царі
Поріднитись з Ярославом,
Побувати у дворі.
Але мудрість Ярослава
Вся була в його ділах,
У державнім будівництві,
Владі, устрою, в судах.
Щоб не нищити народу
І народного майна,
Не хотів він воювати,
Не тягла його війна.
Він прогнав лише поляків,
І, щоб ворог тихшим став,
Він твердиню понад Сяном —
Ярослав свій збудував.
Та ходив на печенігів
І черкесів під Кавказ,
Що на нашу Україну
Нападали раз у раз.
Та з Редедею касозьким
Ярославів брат Мстислав
Бивсь хоробро в поєдинку
І Редедю подолав.
Наш співець Боян великий,
Найславніший із співців,
Сплів йому вінок безсмертний,
Із пісень безсмертних сплів.
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Пролетіли дні короткі…
Перед смертю Ярослав
Всіх своїх синів покликав
І з любов'ю проказав:
"Вас я, діти, покидаю,
Йду я в ліпшу сторону,
Але, діти, пам'ятайте
Мою заповідь одну:
Не сваріться, жийте в згоді:
Тільки мир збере усе,
А незгода, наче вітер,
Все по полю рознесе.
Як не будете всі разом
Йти до спільної мети,
Ви, державу зруйнувавши,
Подастеся у світи.
Ви розгубите ту землю,
Що придбали вам батьки,
А тинятиметесь всюди,
Як вигнанці й жебраки".
Та недовго пам'ятали
Діти мудрий заповіт,
А нащадки Ярослава
Осміяли на весь світ…
***