КНЯЖА УКРАЇНА
Ярослав Осмомисл
Володимирко поволі
Тихо-мирно вік дожив
І на княжому престолі
Ярослава залишив.
Це був князь палкий, відважний,
Незрівнянний у бою,
Наче рвався він покласти
Першим голову свою.
І коли він з Ізяславом,
З князем київським зійшовсь,
Першим кинувся з мечем він,
Всіх попереду боровсь.
І бояри зупиняли:
"Ярославе, князю, стій:
Хто тебе, орла, заступить
У державі жалібній?!
Краще стань від виру збоку
І дивися на полки —
Як для тебе слави й честі
Здобувають вояки".
Ярослав бояр не слухав
І вперед відважно біг
І відвагою своєю
Ізяслава переміг.
Не спочив він після бою:
На державу угри йшли
І для нападу поляки
На кордоні вже були.
Але й тут хоробре військо
Розбиває ворогів
І іде в степи на південь
До Дунайських берегів.
Ростиславича Івана
Ярослав ущент розбив
І до власної держави
Малий Галич прилучив.
І держава буйним морем
Розлилася навкруги,
Половецький степ вмиває,
Б'є в дунайські береги.
"Вісім змислів князь наш має", —
Говорили вояки
І прозвали Ярослава
Осмомислом на віки.
І співець співав про його:
"Гей, ти високо злетів
І на батьківськім престолі,
Вкритий славою, засів.
Військом ти підпер Карпати,
Шлях мадярам заступив
І Дунаєві ворота
Кораблями зачинив.
Князю, Київські ворота
Одчиняєш ти ключем,
Стріли кидаєш в султанів
І рубаєш їх мечем.
Так стріляй же їх, поганих,
Кидай стріли в їх степи
І за Ігореві рани
Слізьми, кров'ю окропи".
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Після смерті Осмомисла
Володимир князем став,
Все, що здідив, споневірив,
Все розтратив, змарнував.
І взяли мадяри Галич
(Хоч народ завзято бивсь),
І угорський королевич
Князем галицьким зробивсь.