Це прийде, як негадана правда.
І вжахне та знесилить на мент
узвичаєний життєпорядок:
народився — пожив — і помер.
То й доволі. Не варто ридати:
час — життю, але й безвісті — час.
Космос, кажуть, нічого не втратить,
як не стане котрогось із нас…
Межи днів, що були золотими,
між діянь, які зменшили біль, —
віднайдуть золоту середину
і вшанують як слід — по тобі.
Це й усе, визначальне та чільне?
Не бажаю пояснень таких.
Бо не тільки вервечка учинків
є нутро біографій людських.
Досліди біографію мислі —
за невидимим рухом простеж,
а вже потім, підмайстре, насмілься
будувати висотнішу з веж.
Пізнавати людину-державу
важко… важче… важезно! —немов
і насправді ти є каторжанин
у довічній копальні думок.
…Та зненацька полегкість надходить:
ти трудився і жив недарма —
то, нарешті, правдива духовність
саме вчасно тебе обійма.
Не майстерність, не досвід, не вміння
прояснили, що маєш довкруг.
Ось вона, та зупинка проміжня
на ім’я —вдосконалений Дух!
Розрізни ж і в негоди шалені
вежі мудрості та простоти:
Вежа — Матір твоя…Вежа — Ленін…
Будь підмурком для третьої — ти!
Тож возводь. І страждай. А по всьому
За труди не жадай нагород,
а сю Вежу — високу з високих —
назови дуже просто: Народ.
1980