Є в д о к і я К о р н і ї в н а. А це що далі буде! Так розходився, так розходився, що вже й не знаю, що далі буде. Все я винна, а не він. Виплутуйся собі і дочку виплутуй, я готова і в хату йти.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Добре, їй-богу, добре! А як і я піду в хату за тобою, то що буде?
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. А хіба ж я знаю, що буде! Були надворі, а то будемо в хаті, от що буде! Ти в нас хазяїн, ти в нас голова: роби як знаєш.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Я, бач, голова, а ти що ж? Не хвіст же?
Г о с т р о х в о с т и й. Сидоре Свиридовичу! Коли почали діло, то треба якось кінчати. Прибігла одна баба й держить нас усіх отут, неначе привела з собою військо!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Не баба прибігла, а наша сестра! Говоріть, та й міру знайте. Йти нам не можна, бо та одна баба нас не пускає. Робіть, як самі знаєте.
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти.
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Ба не підеш, бо не пущу!
Г о с т р о х в о с т и й. Я кажу йти!
С и д і р С в и р и д о в и ч. А я кажу ні!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Коли ти кажеш ні, то й я кажу ні, бо ти в домі голова.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Коли ви, Свириде Йвановичу, так погано зробили, так обезчестили нашу сестру й небогу, то я не хочу мати такого зятя.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Еге, і я не хочу мати такого зятя.
С и д і р С в и р и д о в и ч. Сестра й небога будуть до смерті на нас нарікати; скажуть, що ми згубили Оленку; вони люди бідні, вони сироти.
Г о с т р о х в о с т и й. Чи це ви правду говорите, чи вередуєте?
С и д і р С в и р и д о в и ч. Я зроду не жартував і не вередував.
Г о с т р о х в о с т и й. Може, це жарти, Сидоре Свиридовичу? Ми ж, здається, вийшли з хати до вінчання?
С и д і р С в и р и д о в и ч. То й вернемось у хату, так як і вийшли. Коли зачепили Оленку, то йдіть з нею й вінчатись.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Еге ж, йдіть з нею й вінчатись.
Г о с т р о х в о с т и й. Я? Вінчатись з Оленкою? Я, Свирид Йванович, матиму жінку Оленку?
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Бач, як потріпує Оленку! Чи так же ти говорив у мене в хаті і на улиці, як я піймала тебе коло своєї Оленки? А ти ж божився, а ти ж присягався!
Г о с т р о х в о с т и й. Та що тут балакати! Коли Євфросина Сидоровна того хоче, то нічого й балакати. Ми й обминемо Скавичиху, а церков доволі скрізь по Києву! Знайдемо церкву!
С и д і р С в и р и д о в и ч. А ми то що ж таке? А моя жінка що ж таке? За се я готовий розсердитись, готовий накричати повний двір, готовий і не знаю що зробити!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. І я готова розсердитись, готова накричати повний двір. Що це таке? Говорив розумно, а це вже говорить таке, що й купи не держиться!
С и д і р С в и р и д о в и ч і Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Беріть Оленку та йдіть до вінця, а Євфросини ми не пустимо.
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Щоб я з ним тепер пустила до вінця Оленку? Борони боже! Про мене, нехай іде в Флоровський монастир.
О л е н к а (прислухається, встає і кидається до Євфросини). Ти вкрала в мене жениха, ти одбила од мене моє щастя своїм золотом, своїми шовковими сукнями! Яка ж ти мені сестра? (Плаче.)
Є в ф р о с и н а . Оленко! Ти з ума зійшла, опам'ятайся, що ти говориш, та ще й при людях! Я твоя сестра, а не твій ворог. Ти тепер сама не своя, та й сама не знаєш, що говориш.
О л е н к а (плаче). Боже мій, боже мій! Як він божився, як присягався! Де ж та правда в світі? Як він мене любив, як милувався мною!
Дружки беруть Оленку під руки, одводять її на ґанок і садовлять на стільці.
Г о с т р о х в о с т и й. Євфросино Сидоровно! Довго ми будемо слухати оці бабські теревені?
Є в ф р о с и н а . Свириде Йвановичу! Я до сього часу винуватила свою тітку. Мені все здавалось, що тітка й Оленка тільки хотіли одбити од мене вас і пригорнути до себе. Мені здавалось, що тітка затягувала вас до себе, до своєї дочки.
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. А нехай він сказиться! Затягла б оце собі біду в хату!
Є в ф р о с и н а . Мені здавалося, що тільки Оленка вас любить, а не ви Оленку; але ви любили Оленку, може, й тепер любите.
О л е н к а (прислухається, встає з стільця й кричить). Ой, як він мене любив! Згадай, як ти милувався моїми очима, як ти цілував мої брови! (Ридає й падає на стілець.)
Є в ф р о с и н а . Так он куди тягло вас, Свириде Йвановичу, ваше серце! Так он де були В с і. ваші думки, як ви ходили до мене, як говорили зо мною! (Кидається до Гострохвостого.) Нащо ви зачіпали мене, коли мали іншу на умі? Я цього вам не прощу! (Бігає по сцені.) Я цього не знесу, не прощу во віки віков! Я вам докажу, що я неабияка міщанка, з которою можна все витворяти. Я вам не перекупка, не яблушниця, котрій можна в вічі наплювати. Я наплюю вам в вічі. Пху-пху-пху! (Плює в вічі Гострохвостому.) Вон з мого двору, щоб і нога твоя тут не була од сього часу і довіку!
С и д і р С в и р и д о в и ч (приступає до Гострохвостого.) Вон! Вон з мого двору! Щоб і слід ваш тут не смердів!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Вон з нашого двору! Вон! Не треба нам такого зятя!
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Еге, вон, вон з двору! В тюрму його, в москалі! Обголить йому лоба та в арештанти! В Сибір його, в каторжну роботу!
Г о с т р о х в о с т и й. Що це таке з вами? Цілували мене, а тепер плюєте на мене, виганяєте з двору? Що мені Рябко та Скавичиха? Та я вам зробив велику честь, що переступив ваш поріг, що їв вашу погану стряпанину!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Моя погана стряпанина!
Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Моя погана стряпанина!
Є в д о к і я К о р н і ї в н а. Мою стряпанину їли не такі пани, як ви, та й ті хвалили! Мої паляниці хоч вези за границю! Оце дожилась! Погана моя стряпанина!
Г о с т р о х в о с т и й. Не вартий ваш хліб, щоб Свирид Йванович душив ним своє горло.
Є в д о к і я К о р н і ї в н а й Г о р п и н а К о р н і ї в н а. Пху на тебе, сатано! Острамив нас на ввесь куток.
Г о с т р о х в о с т и й. Тичуть мені за жінку якусь яблушницю, якусь міщанку, якусь Оленку... Що мені Кожум'яки? Нащо мені здалися оці кожум'яцькі шевці? Завтра піду на Липки й посватаю разом десять Євфросин, кругом обкованих золотом; завтра поїду вінчатись отут попід вашим двором, щоб заздрість скрутила вас оттак! Оттак!
С и д і р С в и р и д о в и ч, Є в д о к і я К о р н і ї в н а, Г о р п и н а К о р н і ї в на і Є в ф р о с и н а . Вон з двору! Вон з двору! Щоб твого й духу не чуть було! Щоб твій слід не смердів на нашому подвір'ї. (Приступають все ближче до Гострохвостого, він оступається до хвіртки.)
Г о с т р о х в о с т и й. (трохи подається назад до хвіртки). Чого ви приступаєте до мене? Ви думаєте, що я вас боюсь? Я зараз приведу сюди роту москалів, візьму силою Євфросину й повінчаюсь.
Є в ф р о с и н а . Мене візьме з москалями! Мене москалі поведуть в церкву до вінця? Ой, люта ж я, люта! (Бігає по сцені.) Я думала, що він чоловік розумний і благородний, а він швець , а він прахвост!
Г о с т р о х в о с т и й. Я швець ? Якби на вас не дівочий убір, я б вам дав знати шевця.
Є в ф р о с и н а . То. він сміє таке на мене говорити! Вон!
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо.) А сто чортів на його голову! Пропало золото й срібло! Завтра спродають мою цилюрню! Ой, біда, біда! Йди, Свириде Йвановичу, додому та знов шкреби свинячі рила. (Тяжко зітхає.)
В с і. Вон з двору! Вон з двору! Щоб і дух твій тут не смердів, а то киями будемо ганяти!
ВИХІД 10
Т і с а м і й Б е р к о та В о л ь к о.
Б е р к о й В о л ь к о входять з векселями.
Б е р к о (до молодих). Поздоровляю вас з вінчанням. Дай вам боже, щоб ви жили довго, та грошей багато нажили, та щороку мені довги платили.
В о л ь к о (кланяється Євфросині). Поздоровляю вас з молодим мужем. Чи не заплатите ви за свого мужа довгів? Ми маємо його векселі, а він казав, що ви після весілля зараз заплатите.
Б е р к о. Вони казали, що ви все заплатите, бо ми вже ходимо до їх, ходимо та й ходимо, та й ходимо.
В о л ь к о. Щодня ходимо, і вранці, і ввечері ходимо, а він не платить. Каже, жінка заплатить. Ви багаті.
Є в ф р о с и н а . Яка жінка? Ми ще не вінчались і не будемо вінчатись.
Б е р к о. Ой гвулт!
В о л ь к о. Ой вей мір! Що це буде! Ой гвулт! (Хапається за пейси.)
С и д і р С в и р и д о в и ч. О! Бач. стара! Бач. куди б наші гроші пішли.
Є в ф р о с и н а .Та, хвалить бога, не підуть.
Б е р к о. Ой гвулт! Тателе! Мамеле!( Кричить.)
В о л ь к о.А гіра шварц ур! Ми його в суд, в тюрму! (До Гострохвостого.) Давайте гроші! Нащо нам ці векселі?
Б е р к о. Ми продамо його цилюрню! Ходім в суд!
Г о с т р о х в о с т и й. От тобі й кожум’яцька багата молода. По губах текло, та в рот не попало.
Б е р к о й В о л ь к о (приступають до Гострохвостого ). Ходім в суд позиватись. Ви нас надурили.
Г о с т р о х в о с т и й хоче втекти,
жиди його ловлять за руки й ведуть з двора.
Б е р к о й В о л ь к о ( кричать ). Гвулт! В суд його ! Гвулт ! ( Виходять з Гострохвостим .)
Є в ф р о с и н а, С и д і р С в и р и д о в и ч, Є в д о к і я К о р н і ї в н а т а Г о р п и н а К о р н і ї в н а. О туди тобі дорога!
ВИХІД 11
Т і с а м і без Гострохвостого, Волька та Берка.
1 — й б а с. От тобі й на! То це нам не прийдеться й випити.
2 — й б а с. Авжеж не прийдеться. коли молодий втік з двору.
1 — й б а с. В мене аж слинка котиться.
О л ь г а . Ой , який же шкандал вийшов! (Тихо .) Дурно плаття шила!
С и д і р С в и р и д о в и ч. Чого ж оце ми стоїмо та святу землю топчемо? Ходімо до хати ! (До гостей .)Прошу покірно до хати, та хоч вип’ємо по чарці. Одначе готувались к весіллю.
М и т р о п о л и ч і б а с и й ш а ф е р и. Ото розумна річ, бо в нас аж горло пересохло, дивлячись на цю кожум'яцьку комедію.
В с і йдуть в хату.
Завіса падає.
К і н е ц ь.