«Дрегочин та Остріг» Іван Нечуй-Левицький — сторінка 3

При кінці спуску в село, під горою, стоїть коло самої дороги скеля. Під тією скелею в самому низу є печера, а з печери рине вода невеличкою річечкою. Джерело таке велике, що примітне, як бистра вода рине з — під землі. Печера заставлена залізними ґратками, а за ними поставлений на кам’яній стіні образ. Вода збирається під самою скелею в невеличкий, чудово опоряджений ставочок або озерце, серед котрого зеленіє острівець, вкритий квітками. Вода з озерця стікає річечкою вниз на рівнину, де протікає в осоці течія. На самий шлях виступає гарненька будівля, чи сторожка, в швейцарському стилі. Над скелею понавішувались вниз кущі. По горі й внизу, з боку озерця росте лісок. Це місце чудове, поетичне! Воно нагадує таке саме місце коло Люцерна в Швейцарії. Ні один проїжджий і прохожий не минає цього місця. Мимоволі станеш коло його, нап’єшся холодної води, посидиш в густій тіні дерева, під скелею, намилуєшся озерцем, квітками та прохолодою в тіні цього чудового куточка.