– І в озеро Лох-Несс, яке зв'язане зі Світовим океаном! – підхопив капітан Галтер.
– То ви хочете сказати, що Нессі може припливти у наше озеро?
– Теоретично – так! Але практично будуть значні труднощі зі шлюзуванням, особливо у наших дніпровських водах… А ти гадаєш, що нічого загадкового в нашому озері нема?
– А ви думаєте, є?
– Не думаю, а знаю! – впевнено сказав капітан.
– Що ж? – поцікавився Алик.
– Про чудовисько не скажу, а от русалка в озері живе.
– Яка ще русалка!.. Казки розказуєте.
– От ти невірний Хома! У казках, дорогий мій мічмане, все правда, передбачення, втілена у слово мрія. Від летючого корабля до чарівного ока – телевізора. А тепер узагалі таке відбувається, що жодному казкареві не снилося. Чи міг який-небудь казкар придумати комп'ютер з мільйонами операцій за секунду? А клонування живих організмів? А інопланетних прибульців, існування яких майже доведено?… Скільки ще тих таємниць неймовірних!.. А ти кажеш, що якась звичайнісінька русалка – це казка…
– А ви її бачили, ту русалку?
– Авжеж, бачив!! Я її підгодовую навіть іноді. Бананами. Вона банани дуже любить.
Капітан говорив цілком серйозно, без тіні посмішки.
– Банани, кажете, любить? – перепитав розгублено Алик.
– А що? Думаєш, тільки ти банани любиш? Бачив, як ти їх наминаєш. Спробував би ти самою сирою рибою та водоростями харчуватися!
– Лапшу ви мені на вуха вішаєте! – спробував утриматися на матеріалістичних позиціях Алик.
– Ображаєш! – насупив брови капітан. – А хочеш сам на русалку подивитися?
– Як це? – розгубився Алик.
– Тільки, звичайно, увечері, як місяць на небо випливе. Нині місяць саме у півповні – видно буде чудово. Зможеш до мене прийти рівно о десятій? Пізніше тебе батьки не пустять.
– І ви мені покажете русалку? – недовірливо спитав Алик.
– Якщо ти бананів принесеш штуки зо три, не менше.
– Ви це серйозно? – спитав Алик.
– Абсолютно!.. Ти тільки батькам про русалку поки що не кажи. Бо вони теж захочуть подивитися на неї і тільки налякають бідненьку. А як побачиш, тоді й розкажеш.
Додому Алик прибіг збуджений і веселий.
– Що? Невже домовився?! – радісно запитав тато.
– Ні! Але дядько дуже цікавий. Я до нього о десятій вечора піду. Він мені щось цікаве покаже.
– Ну, давай-давай! – похитав головою тато. – Закомпаніруйся, як каже наша бабуся, з цим диваком гарненько. Це буде корисно.
Мама скривилась, але заперечувати не посміла.
З бананами теж проблем не було. Алик узяв не три, а п'ять штук.
– О! Молодець! – весело зустрів його капітан Галтер. – А я, грішним ділом, думав, що не прийдеш, не пустять батьки. Все-таки пізнувато. Ну, ходімо покладемо банани для русалки.
І Алик із капітаном пішли до берега і поклали банани на місток-кладку, з якої капітан ловив рибу. – Я називаю цей місток "притика", тобто причал. Сюди причалюють кораблі мого дитинства, моєї мрії… А ми з тобою піднімемось на капітанський місток і будемо чекати.
Хвилин за десять нетерплячий Алик спитав:
– Ну, де ж ваша русалка?
– Наберись терпіння! Мовчи та диш, як казав мій дідусь! – усміхнувся капітан Галтер.
Минуло ще хвилин десять. Капітан для чогось увімкнув ліхтарика, спрямувавши промінь на "притику". Хоча місяць освітлював і берег, і озеро. Кумкали жаби, й набридливі комарі раз у раз впивалися Алику то в чоло, то в руки, то в щоки… Алик мовчки відмахувався.
І раптом… Раптом із води біля "притики" вигулькнула голова дівчини з довгим волоссям. Дівчина була така гарна, що Алик аж рота роззявив. У животі в нього колько побігли холодні бульбашки, як від газованої води…
Дівчина однією рукою взяла банани, а другу приклала долонею до рота, а тоді помахала їм, дякуючи. І занурилась у воду, а за мить над водою мелькнув риб'ячий хвіст і теж зник – тільки жмурки на воді лишилися…
– Ну, бачив? Переконався? – спитав капітан.
– Ба-бачив! – пробелькотів Алик.
– Ти знаєш, – зітхнув капітан. – Я подумав, що батькам, мабуть, не варто розказувати про русалку. Твій тато такий спритний, що захоче виловити її сіткою. Пропаде сердешна… Скажеш, що я тобі відкрив таємницю про підводну протоку, яка з'єднує озеро з Дніпром… Тому, мовляв, і риба велика запливає.
Так Алик і вчинив.
Після цього Алик таки по-справжньому подружився з капітаном Галтером. Всі дні проводив у нього. Старий весь час розказував хлопцеві про захопливі морські пригоди, учасником або свідком яких він був. Алик слухав, затамувавши подих. Але якось капітан розказав пригоду, яка здалася Алику дуже знайомою. І раптом Алик згадав – та це ж із книжки Бориса Житкова "Морські історії", яку він два місяці тому читав. Хлопець несміливо натякнув капітанові на схожість сюжетів. Старий знітився, почервонів і раптом рішуче махнув рукою:– А! Більше не морочитиму тобі голови. Пробач, ніякий я не капітан, а пенсіонер-бухгалтер. От звідки і мій псевдонім – Галтер. Змалку я страшенно мріяв стати моряком, капітаном далекого плавання. Але здоров'я підвело. Всю юність я проплавав по лікарнях… До того ж я дальтонік, не розрізняю червоного і зеленого кольорів, плутаю їх. А капітан мусить розрізняти кольори обов'язково. Бо існує світлова морська сигналізація. І, сплутавши кольори, можна наробити великої біди. Особливо в тумані… Все життя я тільки мріяв про море, книжки читав, сувеніри збирав… А коли вийшов на пенсію, збудував собі оцей корабель-дачку й тішуся, як дитина. Пробач, мічмане Здоровего, що я тебе дурив!.. Хотів, щоб і тобі цікаво було. Згодом я збирався тобі правду відкрити, але ти мене випередив…
– І русалка теж несправжня? – тихо спитав Алик.
Старий зітхнув:
– Несправжня, дорогий мій!.. Це наша сусідка з протилежного берега, з якою я дружу. Умовив її за три банани зіграти русалку. Вона спортсменка-аквалангістка. На десятки метрів із трубкою пірнати може. От і припливла з того берега попід очеретом, як я їй ліхтариком підморгнув. А тоді ластом, наче хвостом, по воді хвицнула. Дуже натурально вийшло. Я і сам майже повірив… Ти вже не ображайся на мене, мічмане!..
І Алик не образився. Як не дивно, капітан Галтер став йому ще миліший і симпатичніший.
Спочатку Алик розповів усе мамі. Мама в нього добра і чуйна. її дуже схвилювала історія старого бухгалтера. А тоді вони вдвох напосіли на тата.
Тато спершу невдоволено крутив носом – важко йому було відмовлятися від задуманого, – а тоді махнув рукою:
– Та хай уже лишається сусідою ваш морський бухгалтер зі своїм сухопутним кораблем!..
Тепер у Алика Здоровеги з'явилась мрія – стати моряком, капітаном далекого плавання.
Але про своє знайомство з капітаном Галтером він нікому в класі не розповідає – це його особиста таємниця.
Пригода одинадцята
Усмішка Святого Миколая
Наближалася зустріч нового року. І не просто нового року, а нового століття і нового тисячоліття. Зустріч, яка випадає раз на тисячу років!..
– Уявляєте?!.. Ні пращури наші такого нового року не зустрічали, ні нащадки наші у найближчі тисячу років не зустрічатимуть! Уявляєте?! Уявляєте?! – патетично вигукував Вовочка Таратута.
– Однозначно! – погоджувався Вася Цюцюрський.
І весь Супер "Б", звичайно, погоджувався. Як тут можна не погоджуватись?
– То не можна цей новий рік просто так зустріти, по-звичайному, – далі вигукував Вовочка Таратута. – А як? Догори дригом чи що? Ги-ги! – реготнув Стасик Макарець.
– Ти можеш і догори дригом. Від цього твій центр розумової діяльності тільки підніметься, – сказав Вовочка.
– От я зараз як дам тобі по твоєму центру розумової діяльності, то він у тебе одразу нижче штанів опуститься! – замахнувся Стасик.
– Стоп! Гальмуй! – сказав Супер-Джон. – Вовочка таки діло говорить. Треба щось таке придумати! Супер! Щоб усі інші класи тільки кавкнули! Від заздрощів!
– Однозначно! – підхопив Вася Цюцюрський.
– Думайте! Думайте всі! – сказав Вовочка Таратута.
І всі почали думати. Пропозиції надходили різні. Наприклад, обвішати весь клас лампочками. Кольоровими. Щоб кожен приніс ялинкову гірлянду, з'єднати їх в одну здоровеннецьку гірляндишу і прикрасити нею всі стіни і стелю.
І математичку Галину Семенівну! Про гірлянду ідею подала Лариска Литвак. Про математичку додав Стьопа Юхимчук.
– Взагалі-то можна! – сказав Супер-Джон. – Але як додаткове. А головне, треба, щоб було, як вибух! Супер!
– Правильно! Ффффу-у! – підхопив Стасик. – Десятки петард з'єднати в одну, вилізти на шкільне горище і я-ак жухонути!
– Фффффу-у-у!
– Щоб директорка зі школи тебе одразу – ффффу-у!.. Вона ж заборонила петарди! – сказав Вовочка.
– Однозначно! – погодився Вася Цюцюрський.
Боря Бородавко запропонував випустити здоровеннецьку багатометрову – на весь коридор – стінну газету з карикатурами на весь Супер "Б".
(Продовження на наступній сторінці)