— Давай! — і собі підморгнув Майстер Так.
Вони підійшли до ковадла і почали бити молотками, приспівуючи:
Тік-так! Тік-так!
Тік-так! Таки
Куємо зараз навпаки —
Хай зникнуть всі хвилинки,
Щастинки-золотинки!..
Посіпака кинувся до чарівного мішка — мішок був порожній.
— Що ви наробили? — люто закричав Зландій.
— Ми не куємо щастя злим і підступним! — спокійно сказав Майстер Тік.
— Такого ще не бувало! — додав Майстер Так.
— Не бувало — так буде! — вигукнув чаклун. — Я вас примушу!
Зландій тричі ляснув у долоні, і враз Ковалі Щастя опинилися у клітці.
— Правильно! Правильно! Правильно! Тепер не втечете! Хе-хе-хе! — захихотів Посіпака.
І тут…
ВИКРАДЕННЯ
І тут раптом пролунав пронизливий свист, від якого і Зландій, і Посіпака попадали на підлогу. До палацу хтось залетів, схопив клітку з Ковалями Щастя і зник.
Коли Зландій підняв голову, нікого вже не було.
— Що це таке?! — вигукнув чаклун. — Хто насмілився обікрасти мене, всемогутнього Зландія?! Де ти був, Посіпако?! Чому не пильнував?!
— Ваша Злість! Та я ж упав від того свисту, як і ви! Нічогісінько не бачив!
— Негайно в погоню!
— За ким? Ми ж нікого не бачили.
— Зате чули. Будемо шукати по свисту.
— По свисту? Як?.. — Посіпака почухався. — Та й свистіла якась нечиста сила…
— А я хто?! Чаклун із чаклунів! Хоч на край світу піду, а ковалів знайду! Вперед!.. — І Зландій вилетів з палацу, а Посіпака назирці за ним.
Ледве вони зникли, як до палацу забіг Бровко Барбосович.
— Та-ак! — сказав він, оглянувши палац. — Нікого нема… Сліди Ковалів Щастя тут обриваються. Отже, звідси Ковалі пішли не своїми ногами. Та оскільки крил у них нема, то хтось летючий їх звідси забрав. На землі я бачу відбитки ніг лише однієї особи — візьмемо цей слід.
І, принюхуючись до слідів Посіпаки, Бровко Барбосович продовжив переслідування.
БАБА СВИСТУХА
У своєму чудернацькому обійсті біля клітки з Ковалями Щастя стояла бабуся із довгим гачкуватим носом і розпатланим волоссям. У руках вона тримала мітлу, на якій щойно прилетіла разом із кліткою.
— Я врятувала вас від того противного Зландія! — лагідним голосом сказала бабуся. — Тепер треба витягти вас із клітки. От зараз я свисну — і будете вільні. Не кажу я заклинання, щоб здійснилося бажання. Замість цього в мене свист — отакий я маю хист!
І бабуся пронизливо свиснула.
І раптом мітла проти бабусиної волі розмахнулася і вдарила її по голові.
— Ой! Що таке?! — скрикнула бабуся. — Моя мітла такою зроду не була! Мітлу відкину геть, бо вона, певне, зачаклована!
Бабуся відкинула подалі мітлу і, схопившись руками за ґрати, знову свиснула. І враз бабусина голова потрапила між ґрат і защемилася.
— Ой-йой! — відчайдушно скрикнула вона. — І клітка зачаклована. Рятуйте!
Брати-ковалі перезирнулися.
— Що? Спробуємо порятувати? — спитав Майстер Тік.
— Давай! — погодився Майстер Так. — Тільки правду скажіть, хто ви?
— Та відьма я! — застогнала бабуся. — Баба Свистуха! Але я добра відьма. Бачите, врятувала вас. А тепер ви мене врятуйте. Якщо можете…
Брати вдарили молотками по ковадлу і заспівали:
Тік-так! Тік-так!
Тік-так! Тік-так!
Рятуємо!
Хай буде так!
І Баба Свистуха вивільнила голову з ґрат і радісно засміялася:
— Ой, як гарно! Як же ви це зробили?
— Ми просто накували вам щасливу хвилинку, — мовив Майстер Тік.
— А хіба може бути щасливим той, у кого голова затиснута між грат? От ви й звільнилися, — мовив Майстер Так.
— Чого ж ви самі не звільнитеся із клітки? — здивовано спитала Баба Свистуха.
— Для себе ми нічого зробити не можемо, — зітхнув Майстер Тік.
— Ми куємо щастя тільки для інших — така наша казкова властивість, — сказав Майстер Так.
— Накуйте мені ще хоч одну хвилиночку щастя! — попросила Баба Свистуха.
— Не можемо, — розвів руками Майстер Тік.
— Щастя у неволі не кується, — додав Майстер Так.
— Але ж ви щойно кували, — мовила Баба Свистуха.
— Бо вас рятували, — пояснив Майстер Тік. — А тепер ви задоволені?
— Ой! — махнула рукою Баба Свистуха. — Яке там задоволення!.. Я так страждаю! Всі на мене: "Відьма! Відьма!" Хіба ж я винна, що народилася відьмою? А душа в мене добра… Думаєте, відьмі щастя не хочеться? — Баба Свистуха схлипнула.
Брати знову перезирнулися.
— Може, вона й справді нещасна? — зітхнув Майстер Тік.
І брати знову взялися за молотки й заспівали:
Тік-так! Тік-так!
Хай буде так:
Куємо ще хвилинку,
Щастинку-золотинку!
Баба Свистуха одразу радісно стрепенулася й заспівала:
Стало весело так!
Стало радісно так!..
ПЕРЕВЕРТНІ
Чаклун Зландій і його прислужник Посіпака блукали по лісах, прислухаючись до кожного свисту. Чаклуну весь час доводилося чекати прислужника.
— Ну що ти повзеш як черепаха?! — роздратовано казав Зландій.
— Еге! Хе-хе! — задихаючись, відказував Посіпака. — Вам добре, ви чаклун, ви собі линете, линете над землею… А я по тій землі ногами біжу… Та й нащо ви мене чекаєте? Нащо я вам здався?
— Бо разом треба! Разом! — гримнув Зландій.
— То ви самі боїтеся?
— Перестань! Бо я тобі! Бо я тебе… — несамовито закричав Зландій. — Одна справа переляк, інша — тактика. Ти підеш перший, а я за тобою.
— Ага! Щоб мене вбили, а ви втечете…
— Ну досить, досить! Розбалакався! — гримнув Зландій. — Треба негайно перевтілюватися, щоб нас не впізнали.
— А в кого будемо перевтілюватися?
— Я — у Діда Мороза, ти — у Снігуроньку. Ковалі саме чекали на Діда Мороза.
Раз, два, три, чотири, п’ять!
Починаю чаклувать!..
Зайди за кущ і повернись —
Снігуронькою обернись!
Посіпака зайшов за кущ і вийшов звідти вже у подобі Снігуроньки. А чаклун вів далі:
Зайду за кущ і повернусь —
Дідом Морозом обернусь!
Зландій зайшов за кущ і повернувся звідти Дідом Морозом.
Здаля почувся свист. На нього й попрямували Зландій з Посіпакою.
А з-за товстелезного дуба за ними стежив казковий детектив Бровко Барбосович.
— Та-ак! — почухав він себе лапою за вухом. — Заарештовувати їх ще рано. Хай приведуть мене до Ковалів Щастя. А там буду ловити їх на гарячому! Слідство триває!
І Бровко Барбосович продовжив переслідування.
А тим часом Баба Свистуха пританцьовувала перед кліткою з Ковалями Щастя і весело співала:
Я щасливою такою
Ще ніколи не була!
Тралатрала-тралалала,
Тралалала-тралала!..
Затим вона пронизливо свиснула, і в клітці перед братами з’явився стіл із смачними наїдками та напоями.
— Їжте, пийте і гуляйте. Тільки куйте мені оті щастинки-золотинки. І я для вас нічого не пошкодую! Житимете в мене, як у раю! Все матимете! — говорила Баба Свистуха.
— Нічого нам не треба! Звільніть нас! — відповіли брати.
— От уперті! Звільнити я вас не можу! Та й нащо вам свобода, як ви все матимете?
— У неволі кувати не будемо! — категорично сказали брати. — Щастя у неволі не кується!
— Ото непоступливі! — вигукнула Баба Свистуха. — Як ви так, то і я…
Баба свиснула, і стіл із наїдками та напоями зник.
— Нікуди не дінетеся! — мовила Баба Свистуха. — Голод і спрага примусять вас підкоритися. Нічого не дам, поки не почнете кувати.
— А казала, що добра! — похитав головою Майстер Тік.
— І ми повірили! У добру відьму повірили! — зітхнув Майстер Так.
— За добро слід платити. Заробити треба добро, — сказала Баба Свистуха. — Поголодуйте, поголодуйте — тоді побачимо.
І тут раптом…
ВІДЬМА ВСЕ ВІДАЄ
І тут раптом з’явилися Дід Мороз і Снігуронька. Не справжні, звичайно, а перевертні — чаклун Зландій та його прислужник Посіпака.
Баба Свистуха здригнулася, втягнула носом повітря і підозріливо спитала:
— Ви хто такі і що вам треба?
— Та ви що? Не бачите? — вигукнув Майстер Тік.
— Це ж Дід Мороз і Снігуронька! — вигукнув Майстер Так.
Баба Свистуха знову втягла носом повітря і махнула на братів-ковалів рукою:
— Це ви нічого не бачите! А я все бачу, все відаю, бо я — відьма. Це — перевертні!
Баба Свистуха свиснула і тицьнула пальцем на Діда Мороза — Зландія:
— Ану, перевертню, перевернись — ногами догори, а головою вниз!
Але Зландій, з якого одразу злетіла машкара Діда Мороза, вигукнув, тицьнувши пальцем на Посіпаку:
— Переводжу заклинання — виконай її бажання!
(Продовження на наступній сторінці)