Якраз сей час використали галицькі бояри, щоби приготовитися до пімсти на своїм князеви і до знищення партії Чагрових. А хвиля була для них така, що ліпшої не могли собі й вимріяти: майже всі наємні полки князя вирушили, відбирати Суздальцям зруйнований Київ, а инші полки князя були розміщені на границях і при гирлах Дунаю. В Галичі остало всего кілька сотень Варягів. І ще до того померла була побожна княгиня Евдокія, котру сильно вразила й потрясла вістка про зруйнуваннє святого Київа і всіх його церков тай може ще більше вістка, що в тім нечуванім святотатстві брав участь і муж її внучки... Вона в кілька днів по отриманню тих вістий віддали духа Богу.
Над Галичем стояла світлом і цвітом сияюча весна, як нарядили в теремі тіло княгині Евдокії. Крізь отворені вікна долітав запах розцві-лих, пахучих садів черешневих, а з ним плач сиріт, що ними опікувалася покійна матір Ярослава.
Вже все було готове до виходу, тільки в кімнатах княгині Ольги було тихо. Князь післав запитати жінку, чи возьме участь в похороні. Але княгиня навіть не впустила до себе післанця мужа. Тоді князь пішов сам до неї.
Давно вже не був в її кімнатах. Увійшов і став як чужий. Його жінка, неприготована до виходу, сиділа біля якоїсь скрині і щось в ній перебирала. Вузкі уста мала міцно затиснені. Князь склонився легко, переміг себе і заговорив до неї якимсь зміненим, розбитим голосом:
— "Чи підеш на похорон нашої доброї матери?"
Довгу хвилю не відповіла. Потому нагло вибухнула:
— "Не піду! Не покажуся на очі дочкам і матір ям, як опоганена соромом!... Нехай іде вона, та, та...!"
Затиснула уста, щоб не викинути зі себе лайки.
Князь поблід. Він знав, що жінка з ненависти до його матері не хоче взяти участи в її похороні, а не з инших причин. Але не дав по собі пізнати того, що знає, тільки твердо сказав:
— "Вона возьме участь в похороні моєї матери а потому і в мешканню у моїм теремі!"
Вийшов, не оглядаючися.
Приказав задержати похорон і поїхав по Настасю.
Вже було добре з полудня, як шляхом від Чагрова надїхав великий відділ Варягів на конях. В середині їхала колесниця, запряжена у вісім чорних коний, а в ній сиділа чудова красою Настася з Чагро-вих біля князя Ярослава. Мала перелякані очі і слезами умите личко, а між нею й князем сидів їх семилітний синок Олег, гарне як ангел дитя. І матір і синок одіті були в чорний шовк і оксамит без ніяких прикрас, крім слез, що нишком котилися по них з очий Настасі. Нарід мовчки зглядався на неї а дзвони всіх церков гули якось глухо й суворо.
Князь з Настасею і Варягами вїхали на замкові подвіря. Варяги позсідали з коний і міцним, семикратним перетнем окружили домовину з тілом княгині Евдокії та князя й Настасю зі синком. Серед небувалого натовпу народу двигнувся той незвичайний похід до церкви Пресвятої Богородиці.
Весь народ зглядався тільки на Настасю і на її сина. їх велика краса глушила проклони на устах.
Заки осінь запала, в однім крилі княжого замку замешкала Настася Чагрівна. Сильна сторожа Варягів день і ніч берегла того крила.
А в другім крилі, де мешкала княгиня Ольга, було тихо як в гробі. Але тільки якийсь час. Бо брат княгині Одьги, Всеволод Юрієвич, що вже від довшого часу сидів в Галичі з кількома спритними Суздаль-цями, увихався як голодний звір, вічно з кимсь сходився і все радив та радив. Зразу робив се дуже обережно і йдучи вулицями Галича, мав колпак насунений на очі тай дивився зпід лоба. Одначе від хвилі, як би-рича Яструба знайшли убитим під ворітьми його власного дому, Всеволод перестав насувати свій колпак на очі й ходив з піднесеною головою та відважувався навіть в білий день заходити до складів Нікона, де забавлялися молоді бояри. Там постійно радився з новим спільником Нікона; час од часу вскакував до кімнати, де вони сиділи, то один, то другий боярин, але на коротку хвилю.
Князя Ярослава глибоко тронуло скритовбийство, доконане на Яструбі. Зарядив строге слідство і сам переводив його. Переслухав дорослу дочку покійного тай домашну прислугу і довідався, що пізним вечером перед тим ранком, коли при воротах дому знайшли тіло убитого начальника биричів, приходив до нього Всеволод з двома Суздаль-цями, між якими був один німий велитень. Всеволод замкнувся з Яструбом в окремій кімнаті і щось довго говорили. При виході їх з кімнати чула дочка Яструба, як князь Всеволод сказав до її батька:
— "Га, коли тої справи ми не полагодили, то може полагодимо другу".
Потому пішли до стайні вибирати коня. Яструб говорив вправ-ді, що за дня ліпше вибрати, але Всеволод відповів, що він уже від давна придивився одному його коневи. Купив і дав коня одному Суз-дальцеви, котрий зараз відпровадив коня на замок. З Всеволодом остався тільки той німий велитень. Вийшли разом з Яструбом в трійку і — на другий день досвіта слуга побачив тільки мертве тіло свого пана під ворітьми. Сліди крови показували, що трупа принесли на те місце. Він мав сині знаки коло уст від натискання і кілька ударів ножем в околицю серця й гортанки.
Ярослав приказав потайки перешукати річи й оруже Суздальців Всеволода. Але не дійшов до нічого. Такий ніж, від якого могли походити ті смертельні рани Яструба, мав трохи не кожний дружинник в Галичі й укріпленнях його. Князь говорив про се з Всеволодом, але довідався від нього лиш про те, котрі Суздальці були з ним. Переслухав того, що відпровадив коня. Від нього довідався, що князь хотів купити від Яструба наперед його собаку, а потому коня. Більше нічого не знав. З дальшого слідства показалося тільки, що Всеволод з Яструбом були тої ночі в шинку Нікона, що Яструб сидів там довго і вийшов сам та що німий Суздалець спав в замку. Коли прийшов, зізнавали всіляко... Увязненнє німого не причинилося до вияснення справи.
Князь махнув вкінці рукою на ту справу і забув про неї. Бо вірних людий забувається скоро, вони творять кругом нас спокій, що треває ще довго по їх втраті. Князь не підозрівав Всеволода о участь в тім таємничім убийстві, бо Всеволод не любив своєї сестри Ольги і в справу пожиття її з князем мішався тільки зразу тай то так, щоби показати, що щось робить в тій справі. Для того, хоч була хвиля, коли Ярослав лу-чив в умі се скритовбийство зі справою свого пожиття з жінкою, але зараз відкинув підозріннє.
А Всеволод дійсно не любив сестри і хоч організував бояр, то робив се не тільки проти князя, але й проти Ольги та її сина: він мав плян усунути Ярослава, обох синів його й Ольгу та засісти на галицькім престолі. Якраз усуненнє сестринича робило йому найбільше труднос-ти. Сподівався, що бунт бояр, якого витки мав вже в руках, справиться і з Чагровими і з князем і з Настасею та її синком.
Але що робити з Ольгою і її сином Володимиром? Убивати їх не хотів. Не тому, щоб на се не позволяла йому совість: суворий і вирахований Суздалець вже давно не робив собі нічого з сумління. Але убиттє сестринича могло унеможливити його заходи о галицький престол в очах народу. І се здержувало Всеволода від того кроку. Довго думав над усуненнєм тої перешкоди й вкінці рішився, порадити Ользі, щоб утекла з сином до Польщі. Мав при тім надію, що по дорозі пропаде вона з дитиною, або що котрийсь польський князик увязнить її разом зі синком, щоб відплатити Ярославу за його давнійші побивання Ляхів та що вони пропадуть десь в чужині.
— "Знаєш, що?" сказав до сестри. |lt;Вже все приготоване як слід. Але вислід такої гри мимо всего непевнии, бо маємо до діла з таким грачем, як твій муж, що перехитрив найхитрійших. А він в гніві безпощадний. В разі невдачі я денебудь пропаду в галицьких лісах, але тобі зі сином не легко буде втечи. Чагрови вже не від тепер мають око на Володимира"...
— "Щож робити, братчику мій?" запитала Ольга, заливаючися сле-зами.
— "Взяти сина і втечи!"
— "Втечи? Куди? Адже догонять! І тоді скажуть, що я всему винна!"
— "Не втікати туди, куди вони сподіватимуться твоєї утечі, тільки якраз в противну сторону, в Польщу. Я прилагоджу тобі розставлені коні, а оба сини і свояки покійного перемиського воєводи Надітича сприяють нам від часу, як Чагрови заняли їх місця".
Княгиня Ольга довго плакала і рішилася вкінці, послухати брата.
День передтим, заки Всеволод мав видати гасло, вийшла до міста ніби до складів Нікона і не вернула до замку. Було се під неділю, коли вона звичайно пізно вертала з монастиря св. Іоана. Того вечора Варягам Руальда, що мали нічну сторожу, в замку, удалося закупити більшу скількість доброго питного меду і вони потайки частували себе. Спритно урядив Всеволод своє діло також тим відділам, що мали сторожу при городських воротах, "удалося" дуже дешево купити добрий мід. Варяги вже давно не мали такого приємного пира. Відкись знайшлися між ними ніби припадково виїзджаючі з города бояри з возами, повними угорського вина, побраталися з веселим товариством і пили-пили, аж поки не звалилися з ніг. Вина і меду було в брід. Пив, хто хотів і кілько хотів.
Наймолодший з Чагрових, що мав тої ночі нагляд над замковою сторожею, був убитий вже з западаючим сумерком. А сторожа тішилася, що її начальник десь забавився і не приходить тай тим веселійте пила. Руальд, що мав нагляд над сторожами при брамах города, був там з вечера, коли пиятика що йно потайки відбувалася, не замітив нічого і відійшов.
Князь тої ночі до пізна читав. Заснувши, спав неспокійно. Снилася йому якась нічна битва, серед котрої в суматосі звивався чорний, понурий гад з рудою лускою і кусав-кусав. Пробудив його на-прасний, страшний рев медведиці, що сторожила його дверий. Зірвався на рівні ноги і скоро, майже махінально почав одягатися, причім кричав:
— "Що є?! Сторожа! Сторожа!"
(Продовження на наступній сторінці)