Сіро в небі, згасли зорі,
Глухо стогнуть чайки в морі,
Хвиля груди підійма.
Промінь боязко прогляне,
І надія-квітка в’яне,
Розпач душу обійма.
І встають палкі питання:
Коли скінчаться страждання,
Повернеться серцю міч?
Розійдуться чорні хмари,
Розіллються сонця чари
І порветься глупа ніч?
Та мовчить природа-мати,
Більше ж ні в кого спитати,
Я самотній, я один.
Лиш навкруг безкрає море:
З кимсь таємно гра-говоре,
Вириваючись з глибин.
Я підслухав тую мову —
Грізну, горду і чудову —
Про невпинну боротьбу.
Про щасливу перемогу,
Чорних сил сумну тривогу,
Божевільство і ганьбу.