Наталка — Аліма стала темою для всіх балачок. Деякі балакуни заходили занадто вже далеко і ловили зручного моменту, щоб повести мене й Наталку до буфету. Власно я був за «пришлий —кобилі — хвіст», бо їм потрібна була тільки Наталка. Врешті цей буфет став мені в печінках: вони їй ляси підпускають, а я сиджу мов той дурень. Не почувають, остолопи, що я й сам не від того, щоб позалицятися до неї.
Пройшло декілька днів. Публіка просто вимагала вистави. Аліма ластівкою цвірінькає та прохає.
— Щось вона занадто ласкава зі мною. Чи не закохалася і вона в мене ?..
Але практично підійти — боюсь.
— Що, як гарбуза піднесе? Пропаде к бісу вся енергія, загине й гурток.
Ночами не спав, думав. І якось в голові зародилася думка : інсценувати свій підхід до Аліми... Щоб було просто й непомітно. Сказано—зроблено. Гаряче беруся за роботу — і за три дні інсценовка (власно не інсценовка, а ціла п'єса) готова. В ній я виводжу двох молодят, які закохані одне в одного, але бояться це виявити. Потім, по ходу п'єси, вони потроху облещуються, облещуються, і нарешті доходить до поцілунків.
— Правильно ! Я граю Гриця, Аліма — Зіньку. Коли підчас гри вона буде відповідати насправді, значить вона не від того, щоб поженихатися зі мною.
Мій план реалізуються. Все йде — краще й бажать не треба: артистів — хоч проганяй, хор виходить на славу, танцюристів аж п'ять! Аліма голубкою коло мене в'ється, а я - та що там я ? Відомо вже ...
До того ще й Ахмет став рідко показуватися. Коли-не-коли на сцену з'явиться. Навіть Ніна якось змінилася: то все лайкою дома зустрічала, а тепер завжди лагідна, приязна.
Ніни й Ахмета найдужче я боявся: Ніна, коли б довідалась, очі б мені повидирала — це факт. Та й Ахмет би так не подарував: хлопець гарячий.
Іще одне турбувало — це мої артисти: добра половина була закохана в Аліму ...
— Що, як хто попередить ?.. Треба не ґавити. Настав довгожданий день вистави. Я страшенно нервуюся : сьогодні вирішується моя доля ... Нарешті й початок. Я лежу на сіні — сплю. Зінька, співаючи, збирає в лісі полуниці. Далі наша зустріч, наївні балачки, переглядування... Підходить до того місця, де вже й обніматися. Нервово напружений ... Поклав їй голову на коліна, вона, говорячи, якось зиркає мені у вічі. Очі щось говорять, але що — не зрозумію ... Ні, брешу: раз глянула глибоко — глибоко ... Але тільки один раз, і я не впевнився, чи то вона граючи, чи насправді. Потім злегенька обіймаю її і раптом вона виривається й тікає.
— Тю, біс тебе бери! Та це ж по п'єсі так. Було б цього не писати... Ех !..
Завіса. Грім оплесків: "Біс, біс!..". Знову набігли шанувателі. Знову хвалять — вихваляють, але мені не до того:
— І якого я біса не вставив там цілування ?.. Так гарно йшло і на тобі!..
Дія друга. Спершу співи, танці. Далі наша сценка з Зінькою на перелазі. Наближалося головне місце:
— От сяду, обійму, далі так ніжно й жагуче поцілую. Цей поцілунок буде відповіддю на її таємницю.
Сіли, говоримо... Потрошку присуваюсь, присуваюсь, беру її за руку. Рука така тепла — тепла, аж гаряча... І Аліма гаряча. І тільки-но я обняв її, притис до себе, як щось загуркотіло і почулися оплески...
— Хто спустив завісу ?.. Рано ж, чорти!
— Мені суфлер сказав ... Знак подав.
— Щоб вас чорти спускали... Миколо, навіщо ж це похоже ?..
— А хіба що ? Ви ж скінчили говорити...
— Кінчили, кінчили. А цілувалися ?
— Єрунда ... Можна й без поцілунку ...
— Можна, можна... Я режисер, я сам автор... Хто більше знає ?!.
Другого дня знову вистава. Заклявся ставити, доки поставлю на своєму. Скоро й початок. Бігаю, нервуюся, а вона... Зиркнув у дірочку в декорації:
— Чортів суфлер! Про що він з нею щебече?.. Залізли в куток, сміються, жартують.
— Що — о, невже за руки взялися ?.. Їй — богу, взялися.
Вибіг на сцену, дав дзвоника.
— Ще я рано, куди ?..
— Не ваше діло... Суфлірувати сідай ти, Іване. Миколо, геть к бісу зі сцени!
— А це чому ?..
— Чому, чому ? Згадай вчорашню.. Назаре, ставай на завісу — та гляди мені!..
— Знаю, знаю — щоб після поцілунку...
Знову голова в неї на колінах, знову вогники блискають в очах, а далі...
Ех, хороше, братці, отак працювати!.. Всім клубним режисерам так робити раджу: знайдіть собі Аліму чи там Ліду, Ніну, Сіму — робота буде.
Прийшов якось Ахмет хмурий — хмурий ...
— Чого ти ?
— Розвод хочу взяти.. .
— Як, чому?
— Не хочу так далі жити. Або зі мною, або к чортам...
Полізли, полізли по мені мурашки:
— От тобі й на! Чи не взнав часом ?..
— На от, читай.— Витяг якогось листочка, кинув мені.
"Люба Наталочко...— Писав літун Енського авіазагону,—чому ж Ви нічого не відповідаєте? З двох листів, що я послав, Вам усе зрозуміло…"
— А от другий, от третій, четвертий, п'ятий... Навіщо це схоже ? ..
Відлягло трохи в мене від серця:
— А тобі що до цього ? Хай собі пишуть! Вона ж не ховає цього від тебе?
— Сама віддала.
От — от, чого ж тобі ?
— Як чого ?.. Я не хочу, щоб їй писали.
— А вона винна в цьому ?.. На мій погляд, Аня чесна женщина... Вона не проміняю тебе на якогось там харпака...
Увечері взнаю, що Аліма живе в подруги. Пішов туди.
— Алімо, що з тобою?
— Не зви мене так.
— Чому?
— Не хочу, зви Анею.
— Ну, добре... Так що з тобою ?
— Нічого такого ... Завтра виїжджаю до Маріуполя.
— Ти серйозно ?.. Чого ?
— А що мені лишаються робити ?.. Коли потрібна буду — викличе.
— Хто, Ахмет?
— Та вже я не який біс ... Закрутилося, завертілося в мене в голові:
— Як, Аліма поїде, Аліми не буде?.. Ні-ні-ні — Цього не може бути! Треба щось робити. Але що ?.. Одружитися ? Так Ніна, дитина ...
Хапаю її за руку, тисну до грудей:
— Ні, Аню, ти мусиш зостатися... Це ж для мене ніж у серце... Ти ж для мене все...
— Чудак! —глянула у вічі тепло — тепло.— Ну як же бути?
— Поки — що тут житимеш, а далі... Далі я на все піду, на все згоден...
— На що, наприклад ?..
— На що ? .. Все пошлю до чорта ... Візьму розвод з Ніною.
Притис міцно її до себе—боявся, ніби хто забере. Вона притулилася, як кішечка, і ніжно гладила мою руку:
— єрунда, голубе, єрунда...
Чому? — Запитався так, ніби сердився. Стиснув пальці їй, що вона аж крикнула від болю.
— Ну й чудний же ти який! Чи чудний, чи дурний. Ти ж уже не маленький і мусиш розуміти.
Окрім цього...
— Що "окрім цього"? ..
— є причина, що зв’язує мене з Ахметом ...
— Що-о?!.
— Уже чотири місяці
В мені все похололо й осунулося : виходить — міняв так на так...
Пройшла хвилина, друга...
— Ну, іди собі... Коли їхатиму, прийдеш попрощатися, іди...
Всім єством прилипла до мене, обдала гарячим подихом, прикипіла солонуватими від сліз губами до моїх уст.
Прийшов додому як розбитий. Ніни не було — десь пішла. Ліг на ліжку, увіткнувся головою в подушку. Роєм понеслися думки, одна за одною, одна сіріша другої.
Далі схоплююся з ліжка, сідаю до столу і починаю писати : "Слухай, голубочко! Ну як же бути ? Це не можу без тебе зостатися. З тобою вкупі поїде моя радість, моя любов, мов все — все... Без тебе — я мертва дровиняка, що ні нащо не здатна..."
— А далі що?.. Далі — тпру... А цікаво, як буде при соціалізмі? Невже й тоді мої нащадки будуть в отакому тупику?.. Ні-ні, тоді — раз, раз і готово. Бідна моя голова — чому я родився не при соціалізмі ?..
Маленька пауза, пишу далі:
"Ні, ти мусиш бути моєю. У мене теж така історія ... Власно не в мене, а в Ніни. Але що з того ? Ми мусимо піти на всілякі жертви. Без жертв щастя в світі не буває. Твоя дитина буде моєю дитиною ..."
— Стрівай... А хто ж буде батьком моєї дитини ?.. Ні, це не терпить ніякої критики. Порвав листа, почав нового:
"В крайньому разі можна на посаду влаштуватися, я буду допомагати. І більшого нам не треба. Хай живе вільна любов!.."
— Ні, це теж не чесно... Не чесно й соромно: збігатися день по закутках, ховатися, завжди бути обережним ... А втім : що таке чесність ? .. Єрунда! Всі так роблять — чому мені не можна ?..
Уже в жар почало мене кидати, холодний піт на чолі виступив. Пишу далі: Взагалі треба вийти якось з цього зачарованого кола. Треба обговорити детальніше — може, що й вигадаємо" ...
— Та де ж я можу й так їй сказати? Навіщо я писати ?..
Порвав листа на дрібненькі шматочки, ліг знову на ліжко...
Прийшла Ніна. Кинулась до мене, обіймаю, цілую і така мила — мила ...
— А я оце в Люсі була. Ми щовечора з нею гуляємо...
— Гуляй, гуляй,— думаю,-— баба з воза — кобилі легше...
(Продовження на наступній сторінці)