Чотири дні гостював Журавка в Олеся. Він і ночував у кімнаті. А від школярів не було відбою. Цілими класами приходили привітати птаха з поверненням на батьківщину, на рідну землю, приносили йому різні ласощі, навіть тістечка і шоколадні цукерки, від яких навідріз відмовлявся журавель. А Микита й Андрій наловили гостю жаб, але частували його на подвір'ї. Андрій добре пам'ятав неприємність з крякавками.
На п'ятий день Журавка з обіду почав хвилюватися, частіше став поглядати у небо. Хлопці пробували розважати гостя тим, що бігали по подвір'ю кругом птаха. А той, ласкаво курликаючи, хитав головою, ніби дякуючи друзям за любов до нього.
Раптом Журавка підійшов до Олеся, потерся головою об його руку і злетів у небо. Він довго кружляв над хатою, то опускаючись до землі, то знову злітаючи увись, і, махнувши на прощання кілька разів крильми, направився за село, до болота.
Хлопці стояли вражені. В Олеся виступили сльози на очах, і він одвернувся від друзів.
— Журавка буде навідуватися до тебе, Олесю,— впевнено сказав Андрій.
— Прилітатиме,— погодився з Андрієм Микита.—Добре, що живий повернувся з таких небезпечних мандрів.
— Хлопці, майнемо до болота!— запропонував Андрій.
— Ні, не треба,— ледь видавив з себе Олесь.— Хай Журавка будує гніздо.
— Правильно,— підтримав Олеся Микита.— Йому тепер чимало клопоту.
І хлопці мовчки розійшлися по домівках.
Журавка ще декілька разів навідувався до Олеся. Погостює годину-дві, попоїсть — і летить на болото до своєї домівки.