«З Євангелії піль» Євген Маланюк

Знову Біблія літа розкрила
Сторінки заколосених піль.
Легкий вітер напружує крила
Гнати леготом золото хвиль.

Все забув: мої смутки і скрути,
Мої грішні, бездушні слова,—
Тут, на царині, Книгою Рути
Розгортаються справжні жнива.

Про святий пророкуючий голос,
Про Месію над морем пшениць,
Тут дзвенить обітницею колос,
Під косою схиляючись ниць.

Можна смерть лише смертю здолати,
Тільки в цім таємниця буття.
І зерно мусить вмерти, щоб дати
В життєдавчому житі — Життя.

Сонця співом дзвенять гострі коси,
Сонця спів в стиглим золоті нив,
І шумлять під косою покоси,
І в'язальниць доноситься спів.