Крізь заходу іконостас,
З нерукотворним ликом Бога,
Стомились спалені уста
Кричать анатему епохам.
Кривавляться сувої хмар
Повстань червленні орифлями
Й, під тиші похоронний марш,
У тьму згорають над полями.
В космічнім рокотанні лір
О, Сонце, отче злої тварі, —
Даремна кров твоїх офір
Перуновій прадавній ярі!
На полум'ї твоїм світи —
Не сплавить, не переробити,
І атоми не спиниш ти
Доконувать старі орбіти.
Згучить все та ж музику зор
Під скиптром диригента — Бога,
І заглуша сліпий простор
Мою анатему епохам.
1923