"Треба мені двадцять людей, але готових на все. Хай виступають такі, що нема в них ні старого батька, ні мами, ні коханої дівчини, нікого, хто плакав би за ним!"
Виступали, голосилися.
"Досить! Більше мені не треба. Решта — мовчіть. Нікому нічого не казати. Лише Кенігзен хай заступить мене. Бувайте!"
* * *
Навшпиньки двадцять сердюків з Чечелем відійшло. Поділив їх на два десятки. Для першого десятка провідника назначив. Сказав, де мають перелізти мур, як попід замкову стіну скрадатися тихо, поскидавши чоботи,— як тіні, дожидаючи, поки він з другого боку з другим десятком надійде...
Чечель сам своїх попровадив. Відчинили вікно, перекинули драбину, почули, як шумів Сейм. За Сеймом уздовж московського табору густі огні горіли, перекликалися варти, патрулі від одної до другої ходили. Москалі боялися, щоб обложені не наскочили на них, перейшовши десь далеко Сейм, або щоб шведи не напали на них знічев'я, бо ніч була темна. Чечель і його сердюки зіскочили по драбині на вал, зсунулися по валу, крізь рів з водою кинули місток, рачки перелізли по нім і зирнули вділ. Тихо було. Над Сеймом, кількасот кроків від них, гренадери будували міст.
"За мною!" — прошепотів Чечель, першим зіскакуючи на землю. Скакали босоніж між густі корчі верболозу. Просувалися, як вужі. Тішилися, що вітер свистав, викручуючи корчами. Ніхто не запримітить їх, а запримітять — так буде запізно. В кожного в руці ніж. За поясом для всякого випадку пістоль і ручні бомби. На них щолиш в останній потребі черга. Тепер ні.
Чечель сунувся першим, десять тіней за ним, а десять перед ним, з другого боку нори.
При норі варта.
Чечель здеревів. Вартові з фузіями стоять і дивляться перед себе — в напрямі московського табору.
Вже нічого більше й не побачать.
Може, й не знали, хто їх на другий світ послав. Крикнути не мали коли — повалилися в лозах, як на полі снопи.
Чечель наказав їх втягнути досередини, бо кожної хвилини могла прийти зміна варти.
В норі було темно. В глибині, кроків, може, з двадцять, світилася ліхтарня. Кілька людей лежало на землі і лупало скалу.
Були так зайняті своєю роботою і такий луск ішов від джаганів, що не чули, що діється за ними. Тим часом Чечель половину своїх людей залишив біля входу, а з другою кинувся наперед.
Нерівна боротьба не тривала довго. Котрийсь з козаків ухопив ліхтарню, боролися в темряві. Ворог не знав, хто напав на нього, заскочений і перестрашений боронився несвідомо, стихійно, як боронить чоловік своє життя.
Нікому пощади не давали. Чорне підземелля скрило в собі, як у могилі, жахливу тайну нерівного бою.
Тиша.
"Давай ліхтарню!"
Подали, щоб побачити вислід своєї роботи. Страшний...
Та на міркування не було часу, Чечель наказав засипати вхід до яскині.
Безпечні були, що ворог не дістанеться туди.
Вибуху вже не боялися, не страшний змій, коли вирване жало. Розглядаються: два москалі принишкли до землі — як трупи. Підняли їх — вставай!
Перестрашено дивляться на козаків і благають ласки. Чечелеві не хочеться мордувати безборонних — гидко. Відбирають від них зброю і кажуть копати далі.
Чечель знає батуринський замок, як свою власну хату, по планах і по тайнах, які йому повірив гетьман. За той час, як готовився до оборони, зазирнув у кожний куток, власними ногами зміряв кожний перехід, кожний крок землі. Бачить, москалі добре копали. Просто на потайник ішли. Хтось свідомий показав їм дорогу. Ще трохи й дібралися б до потайника, котрий виходить якраз на подвір'я. З нього є також тайний перехід до порохової вежі, до того останнього прибіжища обложенців. За той час, як Чечель розглядається, козаки й москалі копають. Ще сажень, а найбільше два і доберуться до залізних дверей. Тут розпочнеться замковий фундамент, бо те, що прорили москалі, то тільки прохід попід валами. "Копати!" Козаки митці до такої роботи. Одні гребуть, інші землю й каміння позад себе сунуть до входу. Чимраз грубша стіна відділює їх від світу, чимраз ближче до залізних дверей.
Праця йде скоро. Москалі копають, як у гарячці. Раді, що не погибли, як їх товариші.
Ще кілька ударів джагана і дзвінкий луск розлягається під землею — залізні двері. Скоро відгребують решту землі і пробують їх відчинити.
"Мотре Василівно! — гукає Чечель.— Є ви там? відчиняйте!"
"Нема ключів",— відповідає Мотря.
"Кажіть — виважити двері!"
Виважили, і на Чечеля повіяло свіжим повітрям.
* * *
"Ви ще й полонених привели?" — запитує Мотря, побачивши москалів.
"До роботи здадуться",— відповідає Чечель. Каже їм зав'язати очі й відвести туди, де козаки й міщани пильно біля валів працюють. Він знає, що москалі підкопу не залишать. Якщо вони ще раз спробують висадити замок, так раніше вилетять самі. Якраз там, де застукав москалів, значиться, не під мурами замку, а під валом, закопує бочівку пороху і рівцем попід землю проводить льонт поза залізні двері. Решту підкопу каже завалити землею і перед залізними дверми ставити мур. "Скоро, скоро!"
І принаглювати не треба. Знають в чім діло.
Скінчена праця, відходять. В потайнику залишається варта. Вартові дістають наказ пильно наслухувати. Як почують глухі удари під землею, негайно запалити льонт.
Таким чином небезпека для Батурина на якийсь час відсунена.
Чечель скріплює варти на тій частині замкових мурів. Каже, щоб пильно стежили, чи москалі не пішлють до підкопу нових людей. Бо й це можливе, хоч не дуже правдоподібне. Або догадаються, що сталося, або погадають собі, що земля обірвалася і засипала копачів. Так чи інакше — не вдалася проба, і на тім самім місці вдруге її робити не треба, тим більше, що наближається ранок.
Сіріє...
ГРЕЦЬ
Настав осінній, мрячний ранок. За якоюсь густою і мокрою занавісою готовилося щось невідоме — як у театрі.
За Сеймом чути було придавлений гул і гамір. Тисячі людей суєтилися. Іржали коні і скрипіли вози.
Деколи полями пролітав гук пострілу, відгомоном відбився від мурів замку і ніби прилипав до них. Може, московські вістові знаки давали, що нові скріплення надходять, а може, офіцер карав на місці непослушного солдата: Ще, ще, і — тихо. Імла.
Деколи з-поза тієї занавіси висуваються люди, піші й кінні. Наближаються до ріки. Напувають коней, снуються вздовж берегів, під'їздять до мостів.
Батуринці пильно стежили за кожним рухом ворога. Не лиш ті, що на вартах стояли, але й міщаци. Як побачили щось замітне, давали Чечелеві знати.
Годі було провірити всі вісті, бо "в страху великі очі". Люди бачили й те, чого не було. Верболозові корчі брали за відділи ворожі, котрі окружують город, шум ріки—за тупіт надходячого війська.
Диякон невтомно ходив по місту, і де тільки появлялася його висока стать— збиралися люди, особливо жінки й діти. Потішав їх то словами зі Святого Письма, то жартами.
"Що чувати?" — питалися його.
"Питаєте рибу, що чувати в полі,— відповідав.— Хіба ж я полковник? Я звичайний диякон. Буде, що Бог дасть. Чого турбуватися?"
Залунали постріли. Народ збентежився. Втікали і диякона тягнули за собою.
"Лишіть. Без Божої волі волос мені з голови не впаде, а як Бог схоче, то мене куля і в церкві знайде".
Сердюки на замок бігли. Народ до них. "Де стріляли? Хто почав? Наші, чи ворог?"
Москаль під охороною ночі переправився через Сейм і здалеку обходив Батурин. Наші зауважили це й почали пальбу. Якогось московського майора вбили.
"Як здохне лис, то кури не плачуть,— жартував диякон.— Лиш даром не стріляйте, діти! Мушкет без куль і кочерги не вартий".
Знов сміх.
Імла, як занавіса, піднімалася вгору.
Показався табір, котрий безнастанно суєтився. Поодинокі частини зміняли позиції в міру того, як вождь зміняв свій план облоги. Особливо піші, бо на кінні полки прийде черга щолиш тоді як здобудуть твердиню. Вони, гордощі Меншикова, тепер стоять по свободах і хуторах круг Батурина, дожидаючи наказів. Так само під час ночі уставлено й замасковано гармати. Їх і не видно. Для звичайного ока, бо Кенігзен вже здебільшого знає, звідки сподіватися перших пострілів. Перед його бистрим оком не скриється жоден рух ворога. По тім, куди і як перебігають московські гармаші, він догадується, де стоять батареї. Відповідно до того і свої справляє. Нема чого дурити себе, нема чого сподіватися несподіваного випадку, переговори скінчені, треба числитися з тим, що, як тільки піднесеться мряка, москалі почнуть обстріл.
Так само не дурить себе Чечель. Він уже обійшов усі становища, розглянув ворожі позиції і негайно заряджує всілякі зміни, відповідно до того, як через ніч змінив свої плани ворог. Тільки невправному оку здається, нібито москалі стоять там, де і вчора. Чечеля не підведеш. Він добре знає хитрощі воєнні. У війні не все побіджує лев, часом над ним бере перемогу лисиця, хитрощам покоряється хоробрість. Скрити свої наміри, щоб ворог не догадався про наші плани,— це головна річ. А друге — заставити його робити те, що нам пригоже, щоб він ускочив у яму, яку ми вигребли для, нього.
(Продовження на наступній сторінці)