Чечелеві залежало на тім, щоб проволікати облогу. Він знав, що за москалями велика перевага в людях і в гарматах. Вони свої втрати можуть легко поповнити новими підмогами, а для Батурина одинока допомога — гетьман. Може, він уже надходить, може, за два-три дні появляться голубі шведські однострої; подавав же гетьман своїй резиденції світляні сигнали, щось вони значать. Тому-то й кожна година проволоки золота була варта для нього.
І Чечель, зав'язавши Зажарському очі, попровадив його на замок, до тої салі, в котрій обложені відбували наради — козаки і міщани вкупі. Товпа стрічала Зажарського вельми непривітно. Посли від світлійшого, котрі приходили з одним, а саме, щоби впустити московські полки в Батурин, роздратували всіх. До того нинішній щасливий випад підбадьорив не тільки козаків, але й міщан. Молоді хлопці, що ледве двигали мушкет, голосилися добровільно до служби. На Зажарського всі дивилися як на ворога і на зрадника, котрий настає на цілість города і на його славу.
— Не впускайте вовка в кошару. Підшибніть йому ноги, щоб більше не скакав!
Сипалося й каміння.
Чечель мусив сердюками окружити посла світлійшого, щоб провести його цілим. І на Чечеля сипалися за те непривітні слова. Йому дорікали, що грається у піжмурки з москалями, замість привітати їх гідно — кулями й ручними гранатами, що не чує обидливих для своєї гідності слів. Знав, що роздратований народ не вміє язика тримати за зубами. І не дивувався, що це облога. Люди вже багато ночей не сплять, мало хто їсть теплу страву, працюють і турбуються не в міру, витворюється нервовий настрій.
— Не дайте йому йти! Бачите, він рахує кроки, мотає собі на вус план нашої твердині. На руки його!
— На руки — і з муру стрімголов! Хай летить до чорта!.. Має пропадати город, хай пропаде він... Кращого кінця не вартий!
— Зрадник! Прислужник московський!
Чечель, щоб не дратувати товпи, казав сердюкам підне сти Зажарського на руки й віднести його на замок. Сам ішов біля нього.
— Хто зневажить посла, мене зневажить. Вечера не доживе!
— Ого, ого! почулося в товпі, але жадна рука не піднялася проти волі приказу полковника.
Принесли Зажарського до замкової салі й пустили на кам'яну підлогу. Стояв з зав'язаними очима, а козаки тягнули його за свитку, поштуркували й питалися:
— Вгадай хто?
Посол світлійшого почував себе дуже погано. Він не гадав, що батуринці так сильно роззвірилися на москалів, забув язика в роті й ніяк не міг пригадати собі тієї промови, яку склав собі, йдучи з дорученнями світлійшого, а якою гадав урузумити й переконати батуринців.
Розв'язали йому очі, й він ще гірше зжахнувся, побачивши кругом грізні, ненависні обличчя.
— Чого прийшов, кажи, чого прийшов? — гукали на нього козаки.
— Не знаєш, де кого не просять, на киях виносять, — доповідали міщани.
— Спасення городові вашому приношу, — відповів, насилу добиваючися до слова.
— Спасай себе. Нам твого спасення не треба. Загибель ви нам готуєте, спасителі московські!
— Самі ви губите себе, бунтуючися проти його величества царя і проти приказів світлійшого.
— Світлійший він тобі, а не нам.
— Нам щолиш тоді і ясно стане, коли тії світлості погаснуть.
— Того ви не дочекаєтеся ніколи!
— Він обижає нас. Гетьте з ним!
— На гак!
— У воду!
— Коміть головою з муру. Це йому найкоротша дорога, хай іде, звідкіль прийшов.
Чечель бачив, що народ роздратований до краю.
— Панове громадо! — гукнув. — Так не можна. Це ж посол.
— Такими послами дідько в пеклі палить.
— Може, й так, а на землі все він таки посол.
— Від Бельзивула. Намовляє нас до злого, іскушає.
— Наша річ не слухати його намови, але зневажати не треба.
— А чого ж він нас зневажає?
— Я не зневажаю панів козаків, ані шановного міщанства, я одним і другим лиш добра бажаю, — боронився Зажарський.
— Коли ти нам добра бажаєш, так оставайся в нас і борони нашого городу разом з нами, — гукнули йому в отвіт.
— Того я зробити не можу.
— Чому?
— Бо хочу дотримати віри й слова пославшому мя.
Так і ми хочемо дотримати присяги нашому гетьма нові, от що!
— Це друга річ. Гетьман зломив присягу цареві й тому ви, як підданці царські, звільнені від вірності віроломному Мазепі — відповів Зажарський.
Та ще він не докінчив цих слів, як на його з усіх боків посипалися удари. Молотили, як сніп на тоці. Він пручався, вимахував руками, заслоняв лице. копав ногами, та оборонитися не міг. Аж Чечель зі старшинами кинувся в тую суматоху й насилу вирвав безталанного посла ледве живим.
Повели його в кут і заступили лавою. Але товпа все ще шуміла, домагаючися видачі московського пройдохи, котрий мав сміливість обидити гетьмана в його столичному замку.
— Безкарно не пустимо обиди! — гукали кругом.
— Постоїмо за гетьмана свого!
— Постоїм за волю й незалежність.
— Хай знають москалі, що наш терпець урвався!
— Хай знають, що прийшов час розрахунку.
— Або житимем вольні, або вольними помремо за волю!
— Батурина не здамо!
— Війська царського не впустимо в город!
— Ні, ні, ніяк!
Чечель ждав, поки втихомириться громада. Діждатися не міг.
— На гак з ним!
— У Сейм!
— Коміть головою з муру пустім! — гукали. Зажарський дрижав, як на муках. Він знав. що й попе редніх послів батуринці не приймали ввічливо, але гадав, що його попередники все-таки дещо прибільшували свої подвиги, щоб приподобитися світлійшому. Не сподівався, щоб у цьому бунтарському гнізді назбиралося стільки злості і стільки самостійницького завзяття. Черкаси такий терпеливий народ, аж нараз, диви, якими стали. Їх не переконає ніхто, на них одна рада: ніж і вогонь. Це він перекаже світлійшому, якщо Господь виведе його з цього пекла. Та на це він великої наді; не мав. Кожда кістка боліла його, в роті чув спрагу, кров спливала йому на обличчя. Ще трохи; й затовкли б на смерть. І як тут вийти з цеї яскині злості?
— Давай його тут! Ми його розуму навчимо. Ми йому покажемо, як зневажати гетьмана та його столицю!
— Шановна громадо! — гукнув з усієї сили Герцик, входячи з Мотрею у салю.
Поява нинішнього героя і любленої цілим городом Мотрі втихомирила розгукане море. Люди розступалися, робили їм дорогу, але все ще ненависним оком гляділи в той кут, де за спинами старшин у смертельній тривозі ютився Зажарський.
— Шановна громадо! — говорив Герцик. — Дозвольте мені слово!
— Говори, полтавський полковнику, говори!
— Цей чоловік з листом від князя Меншикова прийшов.
— Не приймаємо такого листа. Знаємо, що Меншиков пише. Радить, щоб ми город здавали.
— Помремо, а президії не здамо!
— А може, в листі щось другого є?
— Ми не цікаві.
— А все ж таки лист прочитати треба.
— Не треба! Не треба! — залунало кругом. — Не читати нам того диявольського листа!
Зажарський, побачивши нових своїх оборонців, набрав відваги.
— В листі тім, — почав, — князь Меншиков два дні проволоки вам дає.
— Два дні проволоки?
— Так, нині і завтра, щоб ви спокійно роздумали це важке діло й покорилися волі всесильного царя.
— Тільки Бог всесильний, а цар, як усі ми, чоловік.
— Антихрист... — озвалося в товпі.
— Товариші, — почав знову Чечель. — Меншиков дає нам два дні проволоки, це не маловажна річ.
Товпа втишилася. Кождий рад був такому дарункові.
— А не брешеш ти, пане Зажарський? — спитав старий сотник, той самий, що нині такої слави здобув.
— Щоб я так живим з цього замку вийшов, як правду вам говорю.
— Ну, то ти собі, сарако, дуже багато від Господа Бога желаєш, — глумливо відповіли йому.
— А листу все-таки читати не треба! — гукнув хтось і за ним підхопили другі.
— Не треба! не треба!
— Шкода часу!
— Краще починаймо бій. Проженемо проклятого ворога або погибнемо усі.
— Президії не здамо, москалів не пустимо в Батурин, до чорта з Меншиковим послом.
— На гак!
— У Сейм!
— Стрімголов з муру його!
Мотря бачила, що на неї черга. Відколи віддалася, весь свій зайвий час посвятила городові. Піклувалася приютами для старців і недужих, доглядала ранених, щедрою рукою роздавала хліби й гроші. Не висувалася вперед, не накидувалася і не лізла людям в очі і, може, якраз тому, ще більше її любили й поважали. Відчувала це і зважилася промовити слово.
— Зажарський з листом до полковника Чечеля прийшов, — казала, — хай його Чечель читає. Якщо схоче переказати вам зміст, хай перекаже, як ні, і без того поживем.
— Авжеж, авжеж!..
— Що б не писав у тому листі князь Меншиков, відповідь може бути одна: Батурина не здамо!
— Так нам, Боже, допоможи во Тройці Своїй Святій!
— Батурин по трупах наших візьмуть! — загуло кругом, аж вікна задзвеніли.
(Продовження на наступній сторінці)