— Ну... Мовчи, жінко. Вирвалося, нічого не поробиш. Чужих же людей було багато, усі дивляться. Ми ж таки, славити Бога, не бідні. Коли б збули якою куркою — засміяли б, чисто засміяли б. Он і то Кирик, як записував рогачем на стелі, так казав: "Ну, дивись же, дядьку Омельку, щоб дав! Бо як не даси — все одно вовк задавить".
Та!.. Один дурень бовкав, а другий слухав. Нехай уже лучне б вовк задавив, як тим шляхтюкам давати.
— Бодай би тобі лучче язик усох...
Та то, може, буде завтра. А сьогодні — і телиці, і ярки, і гусята, й поросята — так і сиплються з уст розщедрених дядьків, а жінки співають:
Ой роде богатий...
Даруй товар рогатий!
А ви, брати,
Даруйте бики;
А ви, сестриці,
Даруйте ягниці;
А ви, пропійці,
Хоч по копійці;
А ви,печкурки,
Хоч курки;
А ви,приданки, —Серпанки.
Бо дала Катрі мати бодню,
Та на п’ядь не повну,
То ж на тії серпаночки,
Що здарують приданочки.
Обід тягнеться довго, і Тарасові скучно. Він уже виходив надвір. Але й там робити нічого. Поблукав-поблукав і знов вернув до хати.
Все йому тут не подобається. Навіть чар весільних пісень розвіявся, і приходила думка: та коли ж вони скінчать, нарешті?.. Але то річ безконечна, джерело багате: черпай скільки хочеш — все одно не вичерпаєш.
Молоденька ти Катрусю —Ти одважний козаче,
Як же ти одважилась Козацькую барву брати,
З козаками мандрувати?
Це натяк на червоний кольор, що панує сьогодні над усим. І тут же другий натяк — на білу Катрусину намітку:
"Де ти, Катрусю, ходила,
Що твоя голова побіліла?"
"Ходила я, матінко, в вишневий сад,
А на мою головоньку весь цвіт пав..."
А потім уже так, без усяких натяків:
Ти, Катрусю, калина,
На тебе дивитися мило.
І на твою вроду,
Що чесного батька й роду.
І всі ці похвали, ся честь за дочку, і ласкаве приняття сватів, і вся весільна неповторима обстановка, коли бідні й затуркані кріпаки чують себе людьми, чують своє право на радість, чують себе учасниками в безконечному минулому, і то в такому славному, багатому, свобідному довготривалому, що дозволяє навіть сьогоднішню неволю й ганьбу вважати тимчасовими — все це розворушило Катерину. Вона розчервонілася, розговорилася — і батько Грицько не пізнавав своєї прибитої злиднями дружини. А вже найбільше вона його здивувала, коли простягла до нього чарку й сказала, молодо якось та щиро посміхаючися:
— Ну, старий! Давай же й ми з тобою вип’ємо...
А коли здивований і наче аж ощасливлений батько Григорій торкнувся чаркою — мати Катерина заспівала. Чудний це був спів, безсилий, немощний...
Ой старощі наші, старощі!
Діждалися в Бога радощі!
Під житнім снопом сидіти,
Своїм дітонькам в очі глядіти.
І справді, якої більше радості може доступити в житті селянська жінка? Ні, більшої на світі нема!
Хотіла хильнути по-молодецькому, але не вийшло: закашлялася, поперхнулася. Молодиці приказують:
* — Та які там ваші старощі? Он Микита вже напоготові — будете женити. А там Тарас, Оринку заміж видавати. Ще, хвала Богу, роботи багато...
— Ще й молодших надбаєте — ого!
І якась підхмелена заспівує:
Ой батько по дочці тужить Та цілу ніч матір вовтузить:
"Віддали ми цюю —Давай робити другую".
Тарас протиснувся до матері й зашепотів на вухо:
— Ма... Давайте йти додому.
— Зараз, сину, зараз...
Катерина втратила свою бадьорість і вже знов сиділа, як із хреста знята. І справді, скоро заходилася додому. Її зоставляли, прохали, але вона в одну душу — додому й додому.
Баби кирилівські особливо натискали. Це ж вони тільки що розохотилися, тільки що обзнайомилися, саме посидіти, — а тут їдь, бо не випадає ж, щоб Катерина поїхала, приданки зосталися.
— Та, кумо, та що та справді! У сто літ раз...
Але Катерина мов затялась. Чи вже так їй важко було тягти оту розлуку з дочкою до безконечності, чи справді чула себе нездоровою, а тільки на прохання не піддавалася й збиралася їхати.
— Що ж — нічого робити! Затягають кирилівські:
Просипався черчик додолу —Час нам, приданки, додому.
Правда, деякі відспівують:
А ми будем черчик збирати Та до світа будем гуляти...
Але це тільки так. Прощавальний настрій починає опановувати всіма, й від’їзд наближається. Особливо радий тому Тарас.
Починається прощальна випивка, поцілунки молодиць, що встигли заприязнитися. Катерина одяглася й підійшла до дочки.
Боялася й Катря отого посліднього прощання з матір’ю, що серце не видержить; боялася й Катерина отого посліднього прощання з дочкою, але... На превелике диво обох все пройшло більш-менш спокійно. Правда, були сльози, але звичайні, так би мовити, пристойні. Чи то вже вони обидві одболіли ту розлуку й серце затяоіося; чи справді в душі молодої жінки відбувся переворот, що поставив стару сім’ю далі, а нову ближче, — хто й зна, а тільки при прощанні не було великої скорботи. Катерину, як матір, це навіть болюче вкололо: ач, іще тільки одну ніч переночувала під чужою стріхою...
Приданки затягують:
Вже ми, Катрусю, поїдем,
Тебе, молодую, покинем.
Будь же, донечко, щаслива,
Щоб ти по кутках не стояла,
Щоб ти віконцем не втікала.
Антін бережно виводить тещу з хати, підтримуючи під руку, й садовить у сани. Катря підбігла до саней. Катерина благословила дочку. Коні шарпнули —переділилося надвоє життя.т.г^
XXI
А на слідуючий день — от надивився Тарас! І чудного, і смішного, й усякого. Він і не знав досі, що дорослі люди можуть так дуріти.
З самого ранку почали приходити жінки й мужики і вже з якимось особливим запалом. Як ото до церкви йдуть із зарані означеною волею до молитви, так чулася тут воля до веселості. "Ну, й погуляємо ж, матері його біс!" — так і било з кожної пари очей, з кожного руху.
Батько Григорій став на порозі, розчепірив руки і жалібним голосом говорить:
— Та що ж це таке за напасть на мене? Люди добрі, та я ж уже всю горілку виточив! Чим я вас, отаку гурбу, напою?..
Але Тарас чує з голосу, що се тільки так, а по суті батько, навпаки, дуже радий, що люди його не цураються, що весілля його дочки відбувається так гарно.
А тут іще Оринка вирвалася. Стоїть за батьком та:
— А в коморі, я бачила, стоїть барильце!..
Загальний регіт покрив слова дівчини. Оринка засоромилася і втекла.
— А що, свату, відбрехавсь? Нічого, нічого!.. Пускай у хату.
— Ми ще й завтра прийдемо. Знаєш, як ото співається старосвітської:
Суботонька — то збірний день,
Неділонька — весільний день,
Понеділок — ізбав дівку,
У вівторок — пиймо горілку,
У середу — покотім бочку,
А в четвер вже додомочку.
— Бачиш, як воно йде? Це по-давньому, по-предківському.
— Як то кажуть: не нами встановлено — не нам і змінять.
І почалося. І п’ють, і співають, і танцюють, і таке витівають, що Тарас аж дивується. І батько розвеселився. Тільки от мати... Ледве совається, навіть полежує. Але на неї якось ніхто не звертає уваги: лежить — ну, й нехай собі лежить.
Притягли відкілясь ризвана, чи як його й назвати, на двох колесах.
Повбирали всячиною, лент черіюних (самих червоних) начіпляли — і садовлять туди батька з матір’ю.
Катерина, було, змагатися: та мені недужиться, та те, та се — але куди там! І слухать ніхто не хоче. Сам батько Григорій мало не волоче її.
— Сідай, стара, чого там! Це ж, можна сказать, раз у житті...
Посадили й Катерину. Батько Григорій сів рядом, пляшка горілки в руках,
перев’язана червоною лентою. Молодиці запряглися в голоблі, другі ззаду попихають, ті з боків — по-оїхали!..
А чия то перезва Через колоньку перейшла?
Ой то наша перезва,
Як рій, гуде,
Як мак, цвіте!
І дійсно, як мак! Всі в червоному: на тій хустка червона, на тій пояс, лента, чоботи. І співають, і танцюють, і казяться. По снігові качаються, сніжками б’ються. А батько Григорій — одно частує. Кого не побачить: приятель приятелю, чужий — чужому...
— Ей! Іване!.. А йди сюди! Хоч та мене й обидив...
— Та чим же я тебе, Грицю, обидив? Я ж...
— Ну, та дарма! Пий за здоров’я моєї дочки, за здоров’я моїх дітей. Пий, чортова на тобі голова, пий! —1 п’яним рухом насовує шапку на очі обидникові.
І той п’є, а як охоти стане — вмішується у весільну юрбу й вигукує в^ній.
Коли з перевулка — дивиться Тарас — вилітає ще одна гурба! Що воно таке? І цигани, й циганки, і корчмарі, солдати, ведмеді якісь у вивернутих кожухах... У кого нема в що вбратися, то хоч пику собі вимазав сажою. Кричать, верещать, б’ють у сковородки, у порожні відра. Жінки поодягалися мужиками, а мужики — бабами, голови намітками позапинали — не можна без сміху дивитися на бородате лице під наміткою.
(Продовження на наступній сторінці)