Не положіть гніву, будьте ласкаві. По вашому приказанію я прийшов до вашої милості по тій часті, що вашій милості вгодно було нам, простим людям, премудру загадку загадати, і звеліти, коли хто одгадає, то щоб до вас явитись. Так у мене є дочка, так вона послала мене до вашої милості, буцім вона ту загадку відгадала.
Пан
Коли се було, що я загадку загадував?
Іван
У неділю, пане.
Пан
Я щось забув, який сьогодні день?
Іван
Вівторок, пане.
Пан
(дума)
А, згадав! Що на світі є ситніш, швидчіш і миліш? Так, так!.. Хлопці казали усім людям, і ніхто не відгадав.
Хома
Ніхто.
Ярема
(мота на його головою).
Осика!
Пан
Що ж я тоді сказав, що я дам тому, хто відгадає? Га? Як пак я тоді сказав? Сто рублів грошей дам, чи як?
Іван
(кланяється)
Ізволили запомнить, судир: ваша милость обіщались з тієї сім’ї дочку брати, де загадку відгадають.
Пан
Так, так! Тепер згадав. Ну що ж? Відгадав? Кажи: що на світі над усе ситніш, швидчіш і миліш?
Іван
Ситніш над усе земля, швидчіш – око, а миліш – сон. Не положіть гніву, пане.
Пан
Як? Відгадав?
Хома
Так і є: стало буть, швидчіш над усе земля, ситніш – сон, а миліш – очі. Так воно й є!
Ярема
Тюлю! Ситніш над усе очі, швидчіш – сон, а миліш – земля. От як ти, квач!
Пан
Ну що ж мені тепер робити? Тебе за себе заміж брати?
Іван
(кланяється)
Воля ваша, пане.
Пан
Та се овсі не знать що! Се халепа!
Іван
Не положіть панського гніву: се одгадала дочка моя.
Пан
Дочка? Так у тебе дочка є? Як її звати?
Іван.
Мар’я, пане.
Пан
Так се мені її заміж брати? А що ж вона, хороша?
Іван
Не так-то, поганенька.
Пан
Погана? Оце так! От наробив я діла!
Іван
Не положіть панського гніву. Я б не осмілився, та ваше приказаніє.
Пан
Ну, ну, ти добрий чоловік. (Думає). Ну що ж тепер робити?
Іван
Воля вашої милості.
Пан
(ходить по кімнаті)
Жениться! Ах, біс його батькові! Що ж тут діяти? Нічого! Ах, кати його батька!.. Ну, іди собі! Пошлю старостів!
Іван
Ми суть вірнії і примірнії раби ваші!
Пан
Ну, ну, ти хороший чоловік. Хома, або ти, Яремо, дайте йому чарку горілки!
Хома і Ярема побігли.
Хома
Стій!
Ярема
Не втни!
Хома
(штовхає Ярему)
Уб’ю!
Ярема
(штовхає Хому)
Уб’ю!
Пан
Як ви смієте при мені биться? (Б’є Ярему) За що ти його б’єш? За що ти його б’єш?
Ярема.
Ой, ой!
Хома
(навколішках)
Помилосердуйте, пане.
Пан.
Іди горілки неси.
Хома пішов.
А ти в мене (б’є Ярему) отакечки, отакечки!
Ярема
(плаче)
Він мене попереду зачепив.
Пан
Не бреши, не бреши! От тобі ще! От тобі ще! (Проганя Ярему. До Івана). Прощай, чоловіче.
Іван
Не положіть панського гніву.
(Пішов).
Пан
Оце халепа! Як тут мені бути?
Хома з горілкою іде.
Ти що?
Хома
Горілку несу Іванові.
Пан.
Я вже його вислав.
Хома.
Так вернути?
Пан
Як вернути? Вернути? Ах ти падлюка! Давай сюди чарку. (Бере чарку і випиває разом).
А!
(Утирається).
А!
(Тупа ногами).
А!
(Копилить губи).
А!
(Бере його за груди).
А!
(Б’є кулаками).
От тобі, от тобі! Знай, що я твій пан! Знай, що я твій пан!
Хома
(біжить плачучи)
Матінко моя, навіщо ти мене породила!
Пан
(оставсь один, скрегоче зубами; очі налились, кулаки стулив і кричить)
Увесь світ сокрушу!
III
В хаті у Йвана Поклоненка. Маруся сидить в одній сорочці і тче. Увіходять Хома та Ярема, Хома з хлібом, а Ярема з яйцями. Ярема вихватує у Хоми хліб, а Хома у Яреми яйця.
Хома
(виступає до Марусі)
Його благородіє Іван Миколайович посила тобі поклон і жалує тебе на велике опекунство… Давай хліб!
Ярема
А дзуськи!
Хома вириває хліб. Ярема не дає. Хліб розломили на дві половинки.
Маруся
(тим часом співа пісню):
Ой коли б я, мій паночку,
Трошки багатенька,
Наплювала б я на тебе
Й на твого батенька.
Хома
Що ж ти тепер наробив!
Ярема.
Се ти…
Хома
Брешеш, ти!
Ярема
Брешеш, онцихристова довбешка!
(Заміряється кулаком і кидається на Хому).
Хома підставля кошіль із яйцями, Яремин кулак вибиває кілька яєць з кошеля.
Маруся
(скочила)
А що се за харцизяки такі найшли у хату! Чого ви завелись! Ач! Убрались у чужу солому, ще й шелестять! Та вас тут пов’язати треба.
Хома
А що! От ми тепер зв’яжемо оцього бісового сина!
Ярема
Дурню! Се так на сватанні кажеться?
Маруся
Ох, ви виросли – уму не винесли! Сідайте лишень, та я вас стану питати. А будете лаяться, – візьму та й роздягну… Ну, отак. Не кушіть мовчаночка. Кажіть, чого єсте прибули до нас?
Ярема
Од пана.
Хома
Цить! Не так треба.
Маруся
І на се, мабуть, кебети не стало! І самі не знають, чого прийшли. Так я ж вам скажу: прийшли ви за тим, що всяк купує, а ніхто не продає.
Ярема
Як се так?
Маруся
Овва! Умієте з паном своїм загадки загадувати, а одгадувати – так і ні. Авжеж я одгадала вашу, і ви б мою одгадали. Та де вам! Прийдеться самій сказати. Ви прийшли мене сватати, а звісно, що усяк сватається, а ніхто з невістою не набивається. От воно й виходить, що всяк купує, а ніхто не продає.
Хома
Так.
Ярема
Так.
Маруся
Ну, ви знаєте, що старости ходять з хлібом на сватання. Де ж ваш хліб, панове старости?
Ярема
Оцей навіжений, бузувірний…
Хома
Оцей єретик, щоб йому на тім світі…
Маруся
Бачу, бачу, що пристало вам старостувати, як собаці в човні сидіти. Ну та чого барилу з кухви глузувати! Хороші старости! Та й молода незгірша: старости без хліба у хату увійшли, а молода в одній сорочці їх зустріває. Ви тим без хліба, що дурні, а я тим ув одній сорочці, що в мене хата без очей і без ушей, а хоч є очі, так зав’язані.
Хома
Як се?
Маруся
А! умієте загадувати, а розгадати так не вмивались! Та й куди вам, таким бейбасам! Якби собака дзвякнула, то я б і почула; а якби віконниці у хаті незачиняті, то я б подивилась, та все б таки й пізнала, що ви йдете!
Ярема
Бач!
Хома
Де ж твій батько?
Маруся
Поїхав до млина.
Хома
А коли вернеться?
Маруся
Коли поїде на об’їзд – так вернеться увечері, а як навпростець, то у полі й заночує.
Ярема.
Від чого ж так?
Маруся
А, і cього не розчовпаєте! Коли поїде навпростець, а там дорога погана, тихо їхатиме, вечора прихватить, то у яру сидітиме.
Хома
А мати твоя де?
Маруся
Пішла на заєм плакати.
Ярема
Еге, се, мабуть, покійника ховають?
Маруся
Дитина вмерла у сусіди, так мати пішли над нею сидіти; а як у нас умре, так, певно, ті до нас прийдуть. От і вийшло, що мати на заєм плаче.
Хома
Ач!
Маруся
Чим же вас частувать, панове старости: чи прибиллю, чи убиллю, чи тим, що на Бога дивиться?
Хома.
От кати його батька!
Ярема
Що ж се таке?
Маруся
Що? Мабуть, не хватає глузду? Прибиль – то молоко, бо як з корови надоїм – і корова ціла, і молоко прибуває у хазяйстві, а до того й теля годується та росте; а убиль – то сало, бо як його добудеш, то кабана не стане в хазяйстві; а те, що на Бога дивиться – то сирівець, – онде стоїть у кутку. Він у нас давнішній та кислий, та як нап’єшся його, то так і задереш угору голову до образів, що онде стоять. А що се у вас за яйця, панове?
Хома
Пан прислав.
Ярема
Тобі пан прислав.
Один на другого грізно позирнули.
Маруся
А навіщо їх мені? Хто-таки на сватанні молодій яйця носить? Се вже нехай як поїду до пана, так сам почастує.
Ярема
Се пан тобі прислав, щоб ти взяла десяток цих яєць і висиділа к ранку курчат.
Хома
І щоб панові на обід поспіли.
Ярема.
А як не поспіють, то пан і брать тебе за себе не стане.
Хома
Та ще й хлосту дасть.
Маруся
Он як! Та ви з своїм паном мудрі, нічого сказать! Давайте, яєць, давайте. Де ж тут десяток? Тут усього шість.
Хома
Оцей бузувір…
Ярема
Оцей хранцюз…
Маруся
(Продовження на наступній сторінці)