П е т р о. Бодай тебе, Павло! Чи тобi не грiх такечки казати? Ти знаєш, що доброму усi здаються добрi. Вiн вчиняв своє: пiднявсь, побив ляхiв, у другий раз нагнав та задав їм зради; тут пан просить, обiщує, перед хрестом та святим Євангеллям присягнувсь, що не буде унiї. А наш пан гетьман то й дума-гада, що вони, мовляв, ляхи, хоча й католики, а все ж таки у Бога Христа вiрують; коли заприсягнулись, так посоромляться... Розпустив своє козацтво та й поїхав. Поїхав же вiн не пити та гуляти, поїхав вiн Боговi помолитися, Спасительовi поклониться та божой матерi молебень вiдправити. А тут... О Господи! Татари-бесурмени того не зроблять. Нi, треба його пам’ять чтити та шанувати та Бога за його душу молити, а казати так, брате, не подоба, великий грiх за се буде.
Н е с к о л ь к о г о.л о с о в. Правда твоя, пане Петре, правда!
С т е п а н. Дай, Боже, йому царство небесне!
М и к и т а. Спаси його душу, Господи!
И г н а т. А ми вип’ємо за його душу!
Выкачивают бочонок и распивают.
С т е п а н. Царство йому небесне!
Г р и ц ь к о. Нехай се буде перед його душею!
М о с и й. Та щоб вiн за нас, грiшних, Бога молив!
И г н а т. Вiн нехай у царствi за нас за всiх Бога молить, а ми його тут добром поминатимемо! Попи у церквi панахидою, а ми, козаки, у таборi пiснею. (Берет бандуру). Ану, лишень, пани братцi, ту пiсню, що на смерть його скомпонували.
М н о г и е г о л о с а. Ану-ну!
Песня
Поют хором. Игнат играет на бандуре.
Ой забили ляхи нашого гетьмана,
Нашого гетьмана, пана Стефана.
Орлику, сизий орлику, молодий Стефане;
Україна плаче по тобi, гетьмане!
Орляку, сизий орлику, орлiв братiв маєш,
Що старiї й молодi: сам їх добре знаєш;
Що старiї й молодiї, все в тебе вдалися,
Вiдомстити та за тебе усi поклялися.
Та всi ж вони завзятiї, та всi голiннiї,
А в їх конi воронiї, швидкiї й пирськiї;
А в їх конi воронiї, громкi самопали,
Та їх здавна супостати католики знали.
Та в їх списи булатнiї, з довгими клюгами,
Всi гострi, як голочки з довгими кiнцями;
А в їх шаблi булатнiї на обидва боки,
Католикам зраду сиплють по всi вiчнi роки.
Набiгають на городи як чорная хмара,
Увiрилась католикам козацькая слава!
П е т р о. От пiвроку тому частiш спiвали цю пiсню, чим тепер.
П а в л о. Е, панове, ще не загинула козацька мати! Заспiвають її колись i шаблюки нашi.
П е т р о. Тодi усi присягалися вiдомстити за його.
П а в л о. Ану-ну! Горiлки... меду... ну! Щоб я луснув, коли оця шабля не нап’ється ляськоi кровi. (Берет кружку). Царство небесне, вiчний покой нашому доброму, милому пановi гетьмановi Остряницi, та тут же й тестю його Левку Гунi. Що ж, i вiн добра душа був... Так!
М н о г и е г о л о с а. Так, так.
П а в л о. Ну, i усiм тим, що за вiру Христову напасть i муку одбули, тож царство небесне й вiчний покой, а на ворогiв наших зрада i пiмство!
Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Щоб їм добра не було! Щоб на їх чума напала! Щоб вони подохли усi! (Вместе).
П е т р о. Ну, панове громада, пили ми за мертвих,— вип’ємо лишень iще за здоров’я живих, тих, хто родину свою кохають i на глум лихим ворогам не дають.
Выкачивают еще бочонок и распивают.
Iще ж тепер меду, панове.
Пьют.
П а в л о. Ну, пане-брате, стiй! Ми з тобою як два апостоли: ти, бач, Петро, а я Павло; Петро хоч старiший, а усе їх малюють умiстi. давай руку! Спасибi i простибi тобi за твоє щире серце, та за твою ласку, та за твоє частування. Подiлимось лишень чарочкою та вип’ємо за твоє здоров’я.
Все пьют с восклицаниями.
Дай тобi, Боже, чого забажаєш: сина оженити, щоб було кому старостi твоїй глядiти...
П е т р о. Менi нiчого так не хотiлось би, тiльки щоб своiй неньцi рiдної Українi послужити.
С т е п а н. Так, так! От добра душа пан Петро Чалий. Та який ласкавий: от скiльки разiв уже вiн нас частує!
П е т р о. Що бiг послав, призволяйтеся, панове; медку ще! (Пьет, за ним все).
П а в л о. А що твiй син такий оспалий сьотоднi? За цiлу бесiду рота не роззявляв. Ей, Савко! Хiба ти такий був, коли ляхiв, мов зайцiв, по чистому полю цькував та слави собi залучав?
С а в а. Був мед, та гостi попили. На страшнiй недiлi весiлля не справляють! Ви кажете, чого я такий оспалий? А хто не буде оспалий у сюю злющу годину, коли проклятий недовiрок мучить та катує православний люд без ласки? Ви кажете, чого я такий смутний та сумний? А хто не сумуватиме за своєю волею, що самi у себе вiднiмаємо? Хто веселитиметься, дивлячися на те, що там послiдню худобу у людей забирають, дiтей вiд матерей однiмають, у православнi церкви не пущають, сповiдатися та причащатися не велять... Скоро iз християн перевернуться на нехристей, а тут думки й гадки об тiм нема! Мов не одної матерi дiти! Панове братцi! Гуляли й дiди нашi, та й вороги вiд їх трусилися. А у нас... де кричать, а де спiвають, де кров iллють, а де горiлку п’ють. Аби менi гаразд, а об других нема заходу! Не таке вам пиво пити подобає, коли наша Вкраїна пропадає!
П е т р о. Синку! Кажеш ти правду, та й луже правду! далебi, правду. Ми хоч старiшi вiд тебе, та молодих слухати мусимо.
А н д р и й. На славу собi i нам вигодовав ти сина, пане Чалий! Голiнний молодець! Ще й тридцяти лiт нема йому, а вже двi пiснi спiвають про його. Ану лишень, хлопцi, про Саву пiсню!
П е с н я
Ой то ж наш Сава в поход виступає,
На конику вороному жахом виграває;
Бухо ляхiв двi тисячi, зосталося двiстi,
Ще й багацько та за ними вiзьметься користi.
Як подивиться пан Сава на правую руку:
Ей, вискочи, коню, коню, iз лядського трупу.
Як подивиться пан Сава через праве плече,
Позад його, поперед його кровавая рiчка тече.
С а в а. Колись i справдi се було пiд Немировим, тому вже два роки. Се тодi, як вибрали Остряницю. Та й тепер би, може, зложили пiсню, коли б було з ким йти на ворогiв! О, дайте менi лишень тiльки помiч та волю! Я б показав себе недовiркам... почоломкались би вони зо мною, iз колишнiм друзякою! Береженого, кажуть, Бог береже, а козака шабля стереже. Поки оця (указывает на саблю) не защербилася, Сава знатиме, що робитиме! Бачив мене Конецпольський, приглядиться вiн до мене ще й ближче.
М н о г и е г о л о с а. Сава! Молодець, молодець пан Сава!
П а в л о. А бiс їх батьковi, ляхи добре взнали нашого Саву пiд Немировим, та ще двiчi!
С т е п а н. Не менш того i пiд Случчю!
А н т и н. А як вiн, iз Остряницею тодi вiн був, та пробивсь крiзь ляхiв та iззаду їх дошмигав!
М о с и й. Усiм молодець; не гарний тим тiльки, що горiлки не п’є.
Г р и ц ь к о. А, мовчи вже ти.
И г н а т. Та що й казати. Якби усi такi, не така б тодi й наша Україна була.
С а в а. Спасибi за теє, що ви мене не забуваєте. Але менi б милiше було слухати, якби вашi шаблi забряжчали або самопали заревли, нiж отаку честь на мене одного. Ех, братцi, братцi, пора б нам уп’ять на войну. От скоро рiк сплине, як ляхи нас позабули.
П а в л о. Сто чортiв їх батьковi, щоб вони нас i на два дня не позабували! Братцi! Пан Сана хоч i попрiка нас, так за дiло. Як таки ми позабули свою рiдну матiр боронити. А? Чи таки не грiх нам? Далебi, ми обабилися, братцi!
Н е с к о л ь к о г о л о с о в. Що? Хiба в нас козацька кров застигла? За шаблi, братцi! (Обнажают сабли). Го, го! На ворогiв! На ворогiв! Ходiм!
П е т р о Ч а л ы й. Посiдаємо лишень оп’ять, братцi! Ляхiв тут чортма, так i биться нi з ким. Наколихаєтесь з їми тодi, як ляхiв споткаєте. А тепер поховайте їх. Та посiдайте та мене послухайте. Я, бачите, вже i старий; хоч трошки п’яненький, а все ще розума не пропив! От, бачиться, з такими голiнними молодцями чого журиться? Та, бач, нiчого не зробите! А вiд чого се? Вiд того, що без Бога свiт не стоїть, без царя земля не правиться. Бачиться, що у колодi багато бджiл, та усi слухають одної матерi. Отак i се! Через що наша Україна у такiй славi була при Сагайдачному? Через що нас добрi зважали, а злi лякалися? Через те, що тодi усi одно думали, одно й гадали, одного й послухали, а той слухав одного Бога, царя небесного! Отодi-то у нас i справа була, i божа ласка нас потiшала! Тепер... як сучi ляхи убили нашого гетьмана Остряницю, що ми? Якi позабiгали катзна й куди, якi пiшли у Сiч, а якi поперевертались на ляхiв... От тобi на! Нагибала коса каменюку! Гарцювала воля та й перестала; гуляла воля, налигала й неволя! А якби у нас тепер гетьман був та справа, давно б ми католикам баньки повибивали!
И г н а т. От що праведно каже пан Петро, так праведно; як чередi без личмана, так Українi без гетьмана!
А н д р и й. А що! виберемо собi гетьмана та тодi й гайда! Знатимемо, що починати.
Г р и ц ь к о. Та воно так, та де тих у диявола й козакiв набрати! Вся козаччина запустiла, мов перед кiнцем свiту.
П е т р о. А хiба забули, як Остряницю вибрали? Зiйшлися панове енеральнi та й вибрали; тодi до усiх козакiв на раду. От i усе! Не бiйтеся, аби вибрали гетьмана, а то де вони й наберуться! От тепер хоч i ми тутечки, усе люди шляхетнi, виберемо собi! Чого бариться?
П а в л о. А що ж, панове, хiба ми не старшi у вiйську?
М н о г и е г о л о с а. Що се за попитка? Оце ще!
П а в л о. Коли так, помолимося Боговi та виберемо собi гетьмана!
М н о г и е г о л о с а. О!
П а в л о. Далебi! Чи таки нам тут i заснiтиться без дiла! А ми без гетьмана нiчого не зробимо! Хiба ми не козаки! Що це... Гетьмана! Панове! Гетьмана!
(Продовження на наступній сторінці)