Тут добра вам потала буде!!! Дзвонять!!!
Се дзвонять ще до церкви… Католики
Збираються молитись Богу тихо…
А що, як інколи задзвонять інак, –
Задзвонять так, що в кожного поляка
Волосся настоборщаться?! А, бачиш,
Дзвонили так, ти сам казав, по інших
Вкраїнських городах…
Староста
Ох, що се? що се?
По всіх церквах вже й руських дзвонять…
Марина
Дзвонять!!
(Регочеться).
Буває страшний дзвін, як, разом з дзвоном,
Скрізь понесеться: "Смерть ляхам!!"
Галас
Смерть ворогам!!!
Пожар, гул, крик, плач.
Староста
Ізрада! Чвара!
Марина
Ні, – розправа! Помста!
Багато лиха руські одбували,
Нехай тепер поплатяться й ляхи!..
Староста
Марино! Шаблю, шаблю!..
Марина
Ні! Не дам
Тобі я шаблі!
(Кидає в річку).
В Альту! Хай
Лежить вона на пам’ять нашим внукам!..
Так, милий мій, коханий мій Францішку!
Нема надії, ми загинем вмісті,
Загинем разом! День страшний настиг:
Лисенко встав із домовини, грізно
Гукнув-крикнув на грізную кравчину…
Уранці Переяслав слобониться;
Сьогодні пощитаються з ляхами.
Староста
Марино! Що се?!
Марина
Помста і слобода!
Староста
Куда мені біжати? Що робити?
Пожар! Різня!..
Марина
І помста, і слобода!
Староста
Змія!! Я задушу тебе!! Ти перша
Ізгинеш…
Марина
Перша, із тобою вкупі.
Ось зараз налетять сюди козаки,
Лисенко й Герцик. Тут, обнявшись кріпко,
Ми згинем вкупі: я тебе кохала
І за кохання згину.
Староста
Мати божа!!!
Марина
Молитись дарма! Божий суд настигнув!
Староста
Марино, серце! Що ти робиш?!
Марина
Те, що
Робить я мушу. Як дівчина руська –
Я помогла братам своїм і ляха
Старшого привела на згубу руським,
А як твоя коханка – вмісті згину
Під руськими шаблюками.
Староста
Я чую –
Сюди біжать… В мене немає шаблі…
Немає бережіння… Лихо! Смерть!..
Марино! Що ти наробила?
Марина
Серце
Моє! Мій милий! Мій коханий! Мій
Францішку вічно любий!.. Чую, чую!
Йде смерть до нас!.. О серце, дай прилипнем
Губами дружка к дружці і загинем!..
(Кидається йому на шию і цілує його).
Сцена 8
Микола Костомаров
Лисенко, Герцик, козаки з списами, з ліхтарнями, з шаблями прибігають товпою.
Лисенко
Тут, тут вони! Сестра не обманила!
Герцик
(кидається з шаблею на старосту)
А, злодій! А!.. Добравсь до тебе!..
(Хоче його ударить, та, побачивши, що Марина його обіймає, встановився).
Марина
Бий… Що ж ти став, Семене? Бий нас двох!
Герцик
Марино!.. Що се? Ти його цілуєш!!
Марина
А що ж таке, що я його цілую?
Коли його заб'єш, я жить не хочу!
Бий нас обох!.. Бий, ласкав будь, Семене!..
Герцик
Чи я оце зустріти думав?.. Боже
Мій милий… Ти, моя Марина люба,
Моя невіста, котру я кохаю
Одну на світі, для котрої чвару
Почать рішився…
Марина
О душа нікчемна!!!
Так ти не за своїх братів недолю,
Не за родину шаблю піднімаєш —
За дівчину, паскудний бахур!.. Знай же,
І ви всі знайте, добрі люде. Правду
Скажу вам перед смертю. Я Семена
І не люблю, ніколи і не хочу
Любить! От мій Францішек милий, любий,
Із ним радніша вмерти. Брате, чуєш?
Я діло сповнила своє, сповняй же
І ти своє!
(Обнімає Францішка).
Убийте нас укупі!
Лисенко
Гей, хлопці! Розлучіть їх!
Сцена 9
Микола Костомаров
Анастасій
(убігає)
Горе! Горе!
Гнів божий обертається на гордих!
Рука господня помстників карає!
Лисенко
Що ти, панотче?
Анастасій
Пошануйте, ради
Христового святого воскресения!
Жиди боялись тіла у суботу
Зоставить на хресті. Ви, християне,
В ту ніч, коли Спаситель, люби наша,
Замучений за грішних чоловіків,
Воскрес і сущим в гробі дарував
Живот, ви кров ллєте й пожар підняли!..
Народ, як дикий звір, розлютувавсь,
Все б’є, і ріже, й палить… Бідні діти
Об каменюки розбиває!.. Горе
Та лихо нам! Ох, пошануйте, братці!..
Лисенко
Панотче, дарма просиш!
Анастасій
Діти! Братці!
Ви закаляли празник божий… Ви
Глумуєтесь із божой благодаті.
Ви зводите його святую ласку! Горе
І лихо помстникам!..
Герцик
Панотче!!
Анастасій
Не позирай на мене так гнівливо,
Щоб Бог на тебе не поглянув так же.
Бо я вже бачу: много світового
Добра тебе позбавив він сьогодні!
Семене! Ти полковник переяславський!
Ти маєш волю: пошануй ляхів!
Герцик відвертається, Анастасій прийма його за руку.
Семене! Ти ще молодий, ще мало
Господь тобі на світі дав пожити,
Ще мало твоє серце одбуло… Тепер
Для його наступа дві радості, і перша –
То християнська радість, щоб простити
Своїм врагам. Ти ще її не знаєш!
А друга – то диявольськая радість,
Щоби потішитись над їх бідою: ти
Не знаєш і сеї… Ох, брате! Друга
Тобі здається приязніше першой!..
Семене, ти ще молодий!.. Ох, друга
Страшная радість і недовга, скоро
Її туга і мука заміняє –
А перша радість продовжиться довго,
Весь вік твій буде розважать тебе
І після смерті в вічну райську радість
Перейде… Змилосердися, Семене!
Галас
Ге! Бісів син! Тепер прохатись вмієш?
А як колись мій батько у тортурах
Прохавсь! Забув?! В вогонь, розсучий сине!..
Герцик
Панотче, чуєш?
Анастасій
Чую, синку!.. Чую…
Ти спом’янув і про свого отця,
Що мученицьку смерть прийняв за правду…
Його душа тепер у божім царстві
Ликує; з ангелами… Не турбуй
Її покоя помстою. О, гірко
Душі на світі тім, коли на сім
Гріх за її творять! Тепер твій батько
І в царстві невеселий став… Він бачить,
Що ти за його хочеш відомщати;
А праведнії душі дуже плачуть,
Коли побачать, що на світі роблять
Худеє кровні їх… Семене, синку!
Ради душі покійника отця,
Ради спасенія твоїй душі…
Ось я, старий, аж в ніжки поклонюся
Тобі – змилуйся! Пошануй!.. Слізьми
Всі ноги обіллю тобі – змилуйся!..
(Становиться навколішки).
Герцик
Панотче, встань! Що-бо ти робиш се?
Анастасій
Ні, я не встану – буду тут лежати,
Поки або тебе вблагаю в ласку,
Або заб’єш мене… Ти чоловік,
Ти християнин… Змилосердись, синку,
Коханий брате, батьку милий мій,
Змилуйся!..
(Кланяється до ніг).
Герцик
(кидається до його навколішки)
Устань, свята душа… Я винен, винен!!
Ох, я тебе зобидив… Ох, прости
Дурного! Бачу я: великий гріх
Мені!.. Прости мене…
Анастасій
Ні, ти не винен…
Крий Боже, ти не винен! Я прощаю
Тобі усе – уваж же й ти!.. О, ради
Христа, змилуйся… Погляди, із кожною
Часинкою десятки душ там гибнуть…
Герцик
Панотче… Що мені робити?.. Я
Не властен, є старший: прохай Лисенка!
Анастасій
Лисенку!.. Змилосердись!
Лисенко
Годі, годі!
Сього не буде!
Анастасій
Не гріши, не вводь
Своєй душі у напасть… Мало літ
Вже, може, жить тобі: пора подумать!
День прийде, коли Бог тебе заставить
Дать одповіт за все твоє життя.
Ох, тяжко буде в день той одвічати!
І рани не спасуть тоді тебе!..
Лисенко
Ще раз тобі скажу: сього не буде.
Анастасій
(кидається йому в ноги)
Ні, буде! буде!.. Чи хіба не жінка
Тебе вигодувала? Чи ти в лісі
Родивсь між звір’ям? Чи в тобі немає
І серця чоловічого?.. Лисенко!
Багацько крові й сліз, що ти пролив,
Пред Богом справедливим ізібралось…
Багацько ти проти закона діяв…
Одно хоч добре діло на віку
Своем зроби – і Бог тобі простить…
Простить! Одна сльоза, що проливає
З покути грішник, істирає гріх,
І злодій робиться вп’ять сином божим.
Змилуйся!..
Лисенко
Сього не буде!
Анастасій
Змилуйсь!..
Лисенко
Хоч не проси – сього не буде.
Герцик
І я із їм тебе прохати хочу.
Він правду каже – нащо гріх нам брати
На душу?.. Бог оп’ять за се скарає.
Лисенко
Ти просиш визволить ляхів?
Герцик
Еге.
Лисенко
Ти баба – не козак! Гей, хлопці! Хлопці!
Озьміть оцього рюму од мене
І закажіть, щоб швидче всіх губили!
Всіх перерізать до півночі! Так,
Кричіть, що я велю…
Анастасій
(встає і одвертається)
Тепер хоч годі!
Роби, як знаєш. Я іду відсіль…
Піду у ліс або в болото. Лучче
З гадюками, з вовками жити, ніж
З тобою!..
(Йде пріч).
Лисенко
(довго дума; потім обертається, дивиться пильно у ту сторону, де пожар і різня; потім підходить до Анастасія і тихо говорить)
Панотче! Ти казав – багацько крові
І сліз зібралось перед Богом. Правда!
Багато. Що, як я їх пошаную,
Простить мені Господь?.. Кажи тихенько!
Анастасій
Простить, усе простить.
Лисенко
(трошки подумавши, кричить)
Гей, хлопці!
Біжіть, щоб зараз перестали різать
(Продовження на наступній сторінці)