Человек сказал Днепру:
— Я стеной тебя запру!
… Где вчера качались лодки –
Заработали лебедки.
Где шумел речной тростник –
Разьезжает паровик.
Где вчера плескались рьібьі –
Динамит взрьшает гльїбьі…
(С. Маршак, "Война с Днепром")
1
Людина —Природи
володар одвічний
звернулася якось
до тихої річки,
до чистої, наче
сльозина, води:
Течеш ти, старенька,
кудись не туди.
Вихляєш лісами,
вихляєш лугами…
У мене, в Людини,
тектимеш ти прямо!
Доволі поволі
як хочеш вихляти!
Почну-но я зараз
тебе випрямляти!..
2
Сказано —зроблено:
слово Людини
бути у всьому
несхитним повинно!
Людина, Бульдозер
та ще екскаватор
Взялися стареньку
Ріку випрямляти.
3
Що? Якісь старі човни?!
Непотрібні нам вони!
Що? Якийсь там очерет?!
А бульдозер нащо?
Геть! А рвонем
гранітну глибу —
тільки булькне
в річці риба!..
4
І от тече пряма ріка…
Та вже якась і не така:
аж надто рівні береги
не забігають на луги,
не ронять листячко ліси
у води дивної краси…
5
Луги —висихають!
Ліси —засихають!
Веселі птахи
від ріки утікають!..
6
А питали у човнів,
хто такого з них хотів?!
А питали в тих же глиб:
Може глибам жалко риб?
Ні для кого ж не секрет:
річці треба очерет,
а не динаміт і глиби…
Це —відомо навіть рибам…
7
А в річки питали,
чи хочеться їй
до моря летіти
лише по прямій?
А хто запитав
у старого села,
якому ця річка
за матір була,
яка напувала,
яка годувала,
красою святою
людей дарувала?!
8
Дерева стогнали:
— як бути без річки?!
Без неї — нам лячно!
Без неї — незвично!
Луги висихали
і ридма ридали:
— Навіщо Людина
в нас річку забрала?!
9
Не стало невдовзі
лугів і лісів.
Не чути навколо
веселих птахів.
Не стало краси
і старого села.
І річка нікуди
уже не текла,
бо зникла,
старенька,
ні в чому
не винна…
10
Так знов довела
всім навколо Людина,
що вічний володар
природи —вона!..
Так чом же
ця казка
про річку —
сумна?..