В цьому віршику нікого
ще немає. Ну й дива!..
Нумо, зайчика прудкого
ми покличемо до нас.
Раз! І мчить зайчисько сірий.
Два! І ще один біжить.
А за ним —і три, й чотири,
а за тими —п'ять і шість.
Ой, дивися —сім і вісім!
Скільки ж там вас? Ого-го!
Ви ж не вміститесь
у віршик, ви зламаєте його.
Стійте, зайчики, чекайте —
це ж бо віршик, а не хатка!..
Та зайчисьок — більше й більше,
їх уже не зупинить...
Затремтів маленький віршик,
захитався —і за мить
всі його рядки розпались.
Тільки зайчики зостались.