Славкові, що з квартири сорок,
велосипед купили вчора.
Він зразу в двір його потяг,
прудкого та дзвінкого,
все хизувався ним,
та нас не підпускав до нього.
Просила Іра:— Славчик, дай
проїду до паркану! —
А він Ірині:— Не займай,
бо дам —так враз одстанеш!
Просив Юрко:— Ну дай хоч раз
проїду метрів двісті! —
А він Юркові:— Ач, який!
Свого купи та їзди!
І я просив. Та він:— Моє! —
І нам кататись не дає...
Ну й що?
Нехай!
А ми зате утрьох
в кіно ходили?
утрьох у нашому дворі
співали скільки сили,
а потім грали у квача,
аж поки вечір не почавсь.
А що Славко? Він сам-один
сидів з велосипедом
і вже кататись не хотів...
Отак йому і треба!
Хай трошечки
позаздрить —
хай виправиться
завтра!