Навколо мене
луг бринить,
а на мені —
бджола сидить.
Сидить і крильцями сія,
така вона дивачка:
напевне, думає, що я
не хлопчик, а ромашка.
Торкає носиком ледь-ледь
бджола мене за руку,
немов у ній шукає мед
або вітає друга,
або схотіла просто так
посидіти зі мною,—
нелегко ж цілий день
літать на самоті з собою!..
Так ми й сиділи.
А за мить знов кожен
з нас кудись летить
над лугом різнобарвним.
Привіт! —бджола
мені дзижчить,
і я у відповідь:— Привіт! —
І нам —страшенно гарно.