Коли надворі дощ іде,
у нас на підвіконні важкий
мохнатий джміль гуде —
велика тепла соня.
Вже другий рік літує він
у наших чорнобривцях,
ласує медом лісовим,
на сонці гріє крильця.
А у негоду на вікно
я зву джмеля до себе,
бо звик до нього вже давно,
як до квіток і неба.
І хай надворі дощ іде,
шибками вітер дзвонить —
мій джміль про сонечко гуде
мені на підвіконні