Вітько сопе. Вітько стражда,
перебира ногами.
Він за столом. Він пише твір:
"Як помагаю мамі".
Старанно, олівець гризе
та супить брови грізно,
але нічого — хоч умри!
до голови не лізе...
Та ось тихесенько зайшла
в його кімнату мама:
— Вітюнь, будь ласки,
в магазин сходи за сірниками.
— Ідея! —вигукнув синок,
а мамі:— Ну й морока!
Сама піди! Я твір пишу
і не ступлю ні кроку.
Виходить мама. А Вітько
швиденько пише в зошит:
"Я в магазин умить іду,
як тільки мама просить..."
Хвилин за десять мама знов
з'являється у дверях:
— Вітюнь, картопельки начисть,
а я зварю вечерю.
— Сама начисть! —схопивсь Вітько.
ось-ось од крику лопне.
— Я твір пишу! Я зайнятий,
а ти — якусь картоплю!
Виходить мама. А синок
писати знов сідає:
"Я мамі сам варю обід,
вечерю та сніданок..."
Радіє син: Чудовий твір!
Оцінка буде гарна!.. —
І геть не думає про те,
що він радіє марно.