Ослярів голос, детонуючий і безбарвний, лунав майже ще порожніми вулицями. Зрідка здибувався пильний сільський городник. Часами, зігнувшись під тягарем, рибалки несли на довгому коромислі вкриті жаливою та ганчірками коші риби. Інколи вранішній сон вулиць полохали голоси гусей, що немов ляскали залізними скибами. З різних боків то голосніше, то тихше кували брук ослячі копита.
Гелене не слухала. Часами, позіхаючи, поглядала на небо: чи не спізниться вчас опинитись біля Ростри, колони зі статуєю богині Александрії, прикрашеної "рострою". Там чекатимуть на Гелене Ізі й Фаніон, що перед сходом сонця мали вертатися з бенкету, й тому грекиня обіцяла їм, що зробить цю чималу ключку. Відтіль вже мали йти всі три. Фаніон — додому, саме до єгипетського передмістя, Ізі — щоб купити собі там філігранові єгипетські сережки, Гелене — по фарби.
З заходу сунули хмари, немовби Александрії загрожувало повторення недавньої зливи, такої рідкісної у цих країнах.
Далеко позаду вже лишились дільниці міста, близькі до пристаней і базарів. Знову була непорушна тиша на безлюдних вулицях.
Гелене заснула.
Раптом вухо її вловило розпачливий крик. Гелене відкинула з голови плащ: молодий, дужий, навіть ніби знайомий жіночий голос благав помочі й рятунку. Юстус на мить затримав свого осла, а потім враз почав його періщити по ребрах. Осел образився й спинився. Юстус кинув його на опіку Гелене, а сам, хитаючи своїми широкими стегнами, помчав уперед, гукаючи щосили:
— Агов! Ось-ось! Ідемо! Йдемо!
Покинутий погоничем ослик припустив за господарем, легко його наздоганяючи.
Гелене помацала рукою біля паса, де мала диптихон і стилос. Відчепила гострий мосяжний стилос і затисла його у правиці, як кинджал.
За хвильку Гелене, Юстус і осел були на місці події.
Поки малярка наближалась до Ростри з Мареотіса, Ізі поспішала туди з Лохіаса. Вона була здивована, що на бенкеті не було Фаніон, з якою мала танцювати. Що сталося? Занедужала? Чи справді Батил так роз’ярився, що несподівано здійснив свою погрозу й вигнав "качечку" з хору? От добре, що умовилась з Гелене: туди, в єгипетське передмістя, Ізі нерадо ходила сама та ще так спозаранку. Щоб не затримувати Геленіон, Ізі майже вибігла з симпозіону й, добре знаючи дорогу, прямувала навпростець темними вуличками. Біля малого фонтана, обсадженого густими миртами, її наздогнала чоловіча постать, і м'який плащ зручно обкрутив її голову. Від несподіванки Ізі навіть не скрикнула. Впала. Але в цю мить зірвалась на ноги. Та напасник вхопив її за руки, вільну свою руку просунув під плащ і почав зривати з шиї дорогоцінний дарунок Хризіс. Тепер уже не самий напад викликав у Ізі жах. її обхопив шалений страх, що вона може втратити свій чарівний талісман, який приносив їй щастя.
Дівчина дряпалась, як кітка, вхопила зубами тканину плаща, що затуляв їй обличчя, і розірвавши його, несамовито закричала.
Рука злодія спробувала було затиснути їй уста. Але йому ніяк не вдавалось зірвати завите полою його плаща намисто. Ізі вловила мент і міцно вкусила грабіжника в руку. Він з несподіванки та болю скрикнув і на хвилину випустив дівчину. Танковим скоком гістрія відплигнула набік і щосили помчала в напрямі площі з Рострою. Чула за собою важкий віддих, але, не спиняючись, бігла на Юстусів голос.
Та поміч прийшла не відтіль. З-за рогу вулиці, напереріз їй, вихопився нічний дозорець і впіймав її на бігу. Двоє інших насіли на того, що на віддалі кількох кроків гнався за танцюристкою.
Ізі не бачила, але чула борню, брязкіт зброї, тяжкий стогін і падіння тіла на брук. Вона заплющила очі і напівзнепритомніла.
А злодій, поранивши вартового, метнувся у бічну вуличку й наскочив просто на Юстуса та його осла, що спинився впоперек вузенького провулка.
Надворі вже настільки розвиднилось, що грекиня помітила в руці злочинця закривавлений короткий меч. А коли втікач, оглядаючись назад, просто грудьми напоровся на ослика, майже не тямлячи себе, більше з переляку, ніж з почуття самооборони, Гелене вдарила втікача своїм стилосом в руку.
Злодій випустив меча й у тій же хвилині був в обіймах Юстуса, що вхопив його з-за спини.
Вся подія відбулась протягом кількох хвилин. Але зчинила неуявний гармидер. З домів вибігали мешканці, відслонювались запони, відчинялись вікна.
Вуличка й сусідня площа враз наповнились людьми й криками. Злочинця відібрали в Юстуса вояки-вігілії нічної сторожі. Уже їх було четверо. Зв'язали його гіпопотамовими ремнями, і з ним вкупі посунули до Ростри учасники пригоди та юрба розбуджених мешканців.
Старший вігілій, сівши на східцях пам'ятника, витяг таблички й почав записувати наймення. Двоє вояків тримали злочинця, двоє пішли на поміч пораненому. Один з вартових мовчки підніс з обличчя впійманого кобку каракали й присвітив ліхтарем просто в обличчя.
Гелене голосно вигукнула:
— Лізій!
Начальник варти глянув на неї суворо:
— Ти знаєш цю людину? Хто ти?
— Я Гелене, грекиня з Коринта, малярка декоративного малюнка. Знаю патриція Лізія. Він не раз приходив у наш дім, що належить кільком спільникам. І ми всі знали, що патрицієві подобається танцюристка Ізі—оця дівчина.
Двоє вартових принесли пораненого вояка. Ізі, тримаючи і моє намисто, стала попліч з Геленіон. Начальник варти пже понаписував формальні наголовки й почав читати:
"Плеторій, оптіо військової варти з частини Лохіас, четвертого дня по календах августових, у рік 12-й панування Елія Адріана, цезаря, августа божеського, до трибуналу Кая Марція прокуратора донесення: вночі перед ранком вищеназваного дня на Лохіасі біля Ростри затримано..."
Він обняв поглядом юрбу, що оточувала місце списання протоколу, від чого натовп трохи відступив і розсунувся. Оптіо продовжував:
— Так ти, малярко Гелене з Коринта, запевняєш, що цей чоловік є патрицій Лізій? З улиці Рога Достатку? Хто з присутніх, присягаючись на Юпітера-Зевса, може це ствердити?
Ізі виступила на крок вперед:
— Я! Ізі, гістрія з Мареотіса,— почала вона,— стверджую: це дійсно патрицій Лізій.
— А я, власник осла, Юстус, сусід Ізі та Гелене, теж стверджую, що цей...— брехати не буду! — як його звати — не знаю,— никав по нашій вулиці й ходив до дівчат у їхній двір. Не звався б я Юстус, коли б не говорив справедливо.
— Добре,— спинив його оптіо.— Ти вже скінчив?
Юстус, зсунувши на вухо свою кругленьку повстяну шапочку —"петасу", пошкрябав собі голову:
— Де ж таки скінчив? Я тільки почав. Звичайно, що може осляр з Мареотіса знатись на патриціях? Але я стверджую, що цей пан таки часто вештався по нашій вулиці. Ще й перекупка рибою, що в нашому ж таки дворі, Праксагора,— може, знаєте її випадково? — так і вона, бувало, говорить: от, дивіться, каже, не я буду, коли отой губатий — вибачайте на цім слові — не підлабузнюється до нашої цикади або Ізі.
Плеторій махнув рукою на Юстуса й перевів погляд на Лізія.
— Чи правду говорять ці люди? Ти дійсно Лізій, патрицій?
Лізій рвучким рухом підніс голову:
—Правда є, що я Лізій, патрицій.
Плеторій спокійно записав.
"...затримано патриція Лізія з вулиці Рога Достатку, який напав уночі иа вулицях Лохіаса на гістрію з Мареотіса Ізі ".
— Ізі чи Ізіда? — перепитав дівчину.
— Ізі називають мене. Наймення ж моє справжнє— Ісмена.
— Чого він хотів від тебе, гістріє?
Плеторій вислухав і уважно подивився їй у вічі.
— Тобто ти запевняєш, що цей патрицій мав намір вивласнити у тебе твою дорогоцінність? Подумай, в чому ти обвинувачуєш патриція. І потім: ти не знаєш, що вам, гістріям чи танцюристкам, не вільно носити на вулиці оздоби, якими прикрашаєтесь на бенкетах?
— Знаю, пане. Не вільно носити на показ як окрасу. А ця річ — це чарівний амулет. І я його ніколи не скидаю. Ношу ж тільки під одежею і плащем. А щодо наміру патриція... Ось, глянь, пане! — Ізі підступила ближче, майже переставши хвилюватися.— Мене тут болить. Гадаю, там мусять бути знаки.
Плеторій побачив на шиї дівчини кілька червоних смуг. Хвилину помовчав і записав:
"Ісмена — Ізі, гістрія сказала: Патрицій хотів відняти у мене чарівний амулет, дарунок Хризіс-гетери. Лізій патрицій відповів..."
Але Лізій мовчав.
— Яка відповідь патриція Лізія?
Той лише міцніше затиснув уста.
— Питаю втретє...— і, не отримавши відповіді, Плеторій повернув стилос другим кінцем, загладив написане на воску таблички слово "відповідь", а натомість написав:
"На повторене тричі питання не відповів Плеторієві нічого".
— Що там у тебе, Теренцію? — обернувся до одного з вартових.
— Злочинець дуже поранив Кварта. Тяжка рана в бік.
(Продовження на наступній сторінці)