Моєму батькові — на спомин душі
Замкнулось коло,
і розлилися в ньому білі соколи. —
Померлий відійшов у сяйво.
Проступають із середини
пухнасті голки інею
і покривають тіло.
Великоока галузка душі,
така пресвітла — світла,
схилилася над ним.
Жалобним голосом
сопілки, наче срібло,
прокреслює для себе крила.
До чашки із водою і до хліба
ніхто не доторкнеться
ні день, ні два, ані віки:
чиста стіна у дзеркалі.