1.
Стрітення
Лоша на студених ніжках
таке бліде, наче б його удосвіта
ще й у срібній короні колись убито, —
це ще не місяць, це — тільки
Місяцесяйність блукає узимку між селами.
Виходить хлопчик у морозяних
Кучерях і поїть його з долонь.
І вже хмарний кінь, роспустивши гриву
зі снігу на ліси і на луки, повільно
сходить у небо, мовби вертається.
І за ним — розтанулим —
сіється світла стежка.
У кризі долоньок —
усміхнений дотик
місячних вуст.
2.
Душа у хвилях
Срібним перснем котиться
сліпа весняна повінь.
Скільки ж це часу збігло?
Вже ані душі навколо: нема
чиїми очима воді дивитися.
Прагне зіниць прозорість,
кучерявиться ввись по білих слідах:
що вище —то променистіше, а в небі
вже обіймається золотим обручем.
Тепер це: місяць. Кришталева —зоря
чи душа? —тоне внизу у хвилях.
3.
Заручини з місяцем
На місці втонулого —за одну
тільки мить!-мрево рибини.
А була ж і у нього золота обручка.
Як була вона схожа на круглий
місячний рот води вечірньої!
Місячне зерня глибоко в серці.
Туга і відчай у непроникну
луску ріки огорнулися.
4.
Текучий кінь
Дихає холодом риб’яча паща
Обхопив променисто руками
власну голову місяць.
Темніє текучий кінь,
Спливаючи іскрами,
і воду свою спиває.
Чіткішають обриси:
його самого і обручки на дні.
5.
Під водяним деревом
Місяцева тінь — вода.
Звелося з неї дерево холодне.
Під ним —сріблясосяйний
Хлопець на воронім коні.
А на піску лишили хвилі
недовершені обличчя.
Тінь води відлітає в далекі
далі нічними птахами.