Купив Борух право контрактове від Срульха, ходив дальше, розшибався, але не з дешевою сіллю поміж мужиків, лише з хитрою головою поміж адвокатів. Він знав, що купив; він знав добре стійність нивки Микити Сиренького. Коли обдумав діло всесторонньо, коли розвідався по адвокатах, на яких услів'ях може найлучче спродати своє право законтрактовання, пішов тепер до свого колишнього товариша, а нинішнього мільйонера Мошка Ун-шульда.
Мошко Уншульд варив колись сіль з Борухом, пізніше занімав становище капітана "кучинерів" в галицьких каліфорніях, а нині був властителем кількох фабрик, дідичем кільканадцятьох сіл, орендатором пропінації в трьох повітах — особа для тисячів голодних ротів по бозі на землі перша. У старостві, в суді, у "видзялі" — жемчуг знаменитості; а при виборах всяких майстер, що ся зве. Він все умів перевести в хосен пана старости без багнетів і криків; солевари помагали йому, а найбільше Борух. Сей умів або, лучче сказати, винайшов спосіб, як можна красти картки при виборах на посла і зате йшов тепер сміло до свого одновірця-покровителя.
Борух зажадав від Уншульда Мошка за своє право контрактования п'ять тисяч при підписі контракту, шість соток від кождої вежі і двадцять процент брутто, а канадійське верчення за нафтою має розпочатися в протягу одного місяця.
— Я уже тепер не верчу,— сказав Мошко Уншульд Борухові.— Мені уряд гірничий заказав заніматися такими ділами. Удайся з тим до директора банку або й до самого князя; вони від тебе куплять.
— Мошку, не дури мене! — каже на те Борух повітовій повазі.— Я знаю, хто ту головою в ґешефті. Ти, як схочеш, всім голови поскручуєш; ти добрий капітан і поміж гоями і страшний... Пригадай собі нашу дружбу давню; я тобі також при виборах поміг... Купи, не ошукаєшся.
— Куплю... А що ти хотів би, коли би спілка князя хотіла від тебе пізніше купити ті двацять процент?
— Я не спродаю!
— Але ж, дурний Борух! Що тобі шкодить подати ціну твого проценту?
— То нехай буде двацять тисяч?
— Згода!..
Зробив Борух з Мошком Уншульдом контракт, а властиво Мошка з Борухом в імені спілки банкової. Дістав Борух при підписі контракту п'ять тисяч і запевнення на пізніше шість соток від кождої вежі і двадцять процент брутто, або за той процент двадцять тисяч готівкою. До такої ціни піднеслася нивка Микити Сиренького,— нивка на чотири кірці висіву.
Аж тепер зароїлося на нивці Микити: стали звозити котли, штаби заліза, машини, рури; кождого дня людей більше прибувало. Сиренький Микита стуманів, здурів, коли замітив, що так в короткім часі цілу його нивку скраяли, з'їздили возами, позакладали різним залізом і тимчасовими садибами, кантинами для робітників.
Виставили одну вежу, дістав Микита п'ятдесятку; виставили другу вежу, дістав і другу п'ятдесятку; і на тім покінчилися доходи первісного властителя, бо більше уже не потреба було нових веж ставити. Бухнула кип'ячка з одного і з другого шибу, бухнули тисячі, мільйони! Радість велика поміж спільниками нафтярськими. Заплатили підприємці Борухові за його двадцять процент відразу двадцять тисяч готівкою і повіли йому:
— Будь здоров, Боруху! Шкода нам давати двацять процент з наших обох шибів; волимо заплатити тобі, як ти собі сам в контракті застеріг. Буде з тебе й того гаразд. Заробив на одній тисячі двацять п'ять тисяч; шуруй!
Микита Сиренький дістав ще за обі вежі вертничі дві п'ятдесятки, отже, разом з першою соткою дві сотки за свою батьківщину, і попрощався з нею навіки. Того року уже не було на чім вівсика посіяти ані бараболі посадити; мусив жити з тої готівки, купувати так само хліб, як другі. Вертачі дорожню зробили неслихану в цілій околиці; для таких Микитів Сиреньких сталося життя неможливим.
Проминув Микита ті дві п'ятдесятки, наймився на своїй батьківщині за робітника,— на батьківщині, що другим давала денно кип'ячки на тисячі. Помпував воду до машини і мав нагоду приглядатися, як пани князі приїжджали любуватись здобутими скарбами.
Помпував Микита Сиренький воду і вдень і вночі, а все споглядав на нивку, чи не поставлять ще одну вежу та вержуть за бога ради п'ятдесятки. Але уже не діждався: знайшли його одного дня неживого при помпі; переселився праведний безгрішний, "ідіже ність болізні, ні печалі".
— Єгда мир приобрящем, тогда в гроб вселимся,— співав один з тих, що несли Миколу Сиренького до трупарні; а другі глумилися: "Запізно... запізно..."
Лишив Микита Сиренький жінку й дітей, лишив свою челядку божу голодну, нагу, добрим милосердним людям на послугу. Ходять дітиська оброплені по своїй колишній батьківщині, та хто не хоче, поштуркує їх і прозиває "бидлом". Одна тільки найстарша відданиця Сиренького запопала щастя, бо дісталася до молодого інженера на службу. Але уже в нього довго не буде, уже призначена до Борухового зятя за мамку; чотири ринські дістане на місяць і пива, скільки схоче, щоби багато корму прибувало...
От вам безконечний швіндель, а в тім швіндлю ще один швіндель, а в тих двох швіндлях ще один швіндель... А чоловік думає над тим і питає себе: чому дикуни в Бразілії таких Микитів Сиреньких відразу позабивали? Чому не заправили їх до якої шахти, а їх донькам дорідним не веліли своїх дітей кормити? Мабуть, не достає їм галілейської культури з азіатською вдачею!
[1 ] Ой, боже мій!.. Рятуйте! (євр.)
[2] Оглядач худоби (польськ.)
[3] Ша-а-а, злиденний дурисвіт Сруль, ша-а-а!.. (євр.)