Свіжість ранку очутила її і отрясала вражіння сеї страшної ночі. Що се було? Що вона бачила? Чи се правда, що вона шукала нічних страхів, здіймала святі образи, хрестилася? Чи се правда, що то все діялося задля нього, Урбановича, котрого нема вже між живими?
В тому, що пережила сеї ночі, мала важкий доказ, що смерть чоловіка є щось таке високо трагічне, що не можна її так легко брати, як брав її колись Урбанович у своїй "Душі".
Але ж кому вона се розкаже? Адже ж власне той найновіший її доказ сповнився на тім, з ким вона якраз про те сперечалася.
Чи се також не трагізм?
їй напливали на пам'ять ще інші подробиці сумного факту. Нагадала, як хрестився блідий Попович. Які чуття проймали його в ту пору? Чи ті його чуття були подібні до тих, яких дізнавала вона? При першій нагоді вона постановила розпитати його про се.
Нагода скоро надійшла.
— Чи я хрестився? — питав здивовано Попович.— Я зовсім собі того не пригадую.
Євгенія не могла зміркувати, чи він говорив щиро, чи тільки вдавав вільнодумця.