— Не знаю!
Жандарм узявся за нагайку. Ніно одскочив.
— Стань там, де стояв! Ніно став.
— Ти мусиш знати, де вчитель. Коли ти не скажеш, я заберу твого батька в тюрму.
— Я не знаю...
— Твій батько здохне в тюрмі!
Хлопець затулився обома руками і заплакав.
— Не зна-а-ю!!
— Годі тобі воловодиться з тим малим. Знайшов діло! — зауважив старий жандарм.
— А справді, ну його к чортам! Старого візьмемо, бо він напевне зна, де той розбишака дівся.
Жандарми скрутили назад руки Ернесто і повели з собою.
Марія зупинилась мов приголомшена, діти тулилися до неї і перелякано мовчки дивилися на те, що робилось. Ніно стояв на порозі і заплаканими очима стежив за батьком.
Жандарми посідали на коней і повели в'язня за кінець, шнуру, яким у нього були зв'язані руки. Він ішов біля коня і здавався такий маленький, сухенький та беззахисний, що Ніно хотілося кинутися до нього, пригорнути, приголубити, захистити... хотілося впасти лицем до землі і ридати від жалощів...
Але і на думку не спало викупити його зрадою, як не спало б прохати порятунку у лісу, у гір.
"Гарібальді" — раптом сяйнуло в думках і згадалося, куди та навіщо вів він цю ніч гурток озброєних юнаків.
Ніно кинувся до матері і, припадаючи до її плеча, радісно прошепотів:
— Мамусю, він визволить батька!
Через кілька тижнів Гатті був дома. Він визволив не тільки його, але й цілу країну.