О р и н а. З п'ятінкою вас усіх святою... Бачте, — по миру побираюся... До кого не прийду — гонять, лають... Такий голод. Голод-голод...
П а н ь К о. Голод скрізь, бабо.
О р и н а. То я оце й подумала: завітаю до комітетських. Хоть самі вони без хліба, дак хоть тепле слово скажуть...
С т о н о ж к а. Чи не зосталось там капусти?
Г а н н а (тільки пальцями хруснула). Нема.
К о п и с т к а. Ну, то хоть випий, мамашо!..
О р и н а (випила). Хай же вам, мій таточку, боженька за це та ласку духу свого пошле!
К о п и с т к а. От якби він замість духу та лантушок борошна кинув! А духом ми вже давно живем, мамашо.
Г а н н а. А то правда, Орино, що ти, кажуть, кота зварила?..
К о п и с т к а (аж рукою замахнувся на Ганну). А ще про що спитай! Ну й кручена...
С т о н о ж к а. Ганно!
Д і д Ю х и м. Та вдар її, Йване!..
О р и н а (заплакала). Коли ж п'ятеро, вірите... Од першої пречисти без хліба... А тут і Оленка померла. Люди присікались — якби, кажуть, рідну доньку, то не поховала б без батюшки... А я, от побий мене боженька, таточку, не чужа Оленці... Аж тепер признаюся: у житі родила, принесла й сама собі підкинула.
П а н ь к о (кулаком об стіл). Не йтересно! Годі!.. Набридло мені усе це... Щодня у сільраді: той помер, той помирає, а той пухне... Дурні ми були, що хліб дали вивезти!.. Ходили, шукали, трусили, а що нам за це?.. І обще революція не йтересна стала, от!..
Повів П а н ь к о оком, випитуючи кожного приховану думку.
Похнюпились усі, мовчали. Тільки в Мусія губи аж бриніли, от-от щось скаже.
Засміявся П а н ь к о:
— Ну, це я шуткома... Вип'ємо, дядю Мусію! Вип'ємо, та розкажіть такого, щоб за пупа взяло!..
7
Ніхто й не помітив, як у хату ввійшов С е р ь о г а С м и к, голова сільради.
Почув він П а н ь к о в у мову.
— Ну, коли вже П а н ь к о в і захотілось такого, щоб за пупа взяло, то я розкажу...
П а н ь ко. Це ти, Серього?
С м и к. Ні, не я...
К о п и с т к а. А ми оце трошки...
С м и к. Бачу... Так хочеш такого, щоб за пупа взяло?
П а н ь к о (зніяковів). Та то я так... Згадалось, як у повстанцях, да... Один чудій розказував... Кишки рвали...
С м и к. Я кращої розкажу... Такої, що й пупа порвеш. Хочеш?
П а н ь к о. Дайош!.. Тільки ти випий... І щоб було йтересно...
С м и к. А слухай!.. Сьогодні я довідавсь, що Гнат Г и р я млинового продкомові не платив. Був агент у волості й казав, немов у Гирі є посвідчення з печаткою й підписами од нашої сільради, що його млин ціле літо не молов...
К о п и с т к а. Гирин млин? Та він ще й тепер меле...
С м и к. То оце я й питаю секретаря, молов чи не молов Гирин млин?
П а н ь к о прикипів до лави. Хотілося встати. Не зміг.
— Хіба вже за пупа взяло?
П а н ь к о. Дурниці!.. Це на мене поговори... Це брехня! Ти докажи, а не так...
С м и к. Як?
П а н ь к о. Не такечки, як...
С м и к. Ну як?
П а н ь к о. Як той... як його.
С м и к (важко підійшов до Панька). Ти посвідчення писав?
П а н ь к о. Яке посвідчення?
С м и к. Посвідчення Гирі, що його млин ціле літо не молов?
П а н ь к о. А чорт його зна! Може й писав... Бо в мене вже нерви в голові заплутались од такої роботи, що зраня й до ночі сидиш у Раді та пишеш статистику...
С м и к (важко вгруз руками в стіл). Ти не викручуйсь... от... Посвідчення ти написав за три фунти кримського табаку... Звільнив Гирю з черги в підводи, бо віявся за його дочкою... і продавав наше більшовицьке движення.
П а н ь к о. Хто продавав? Ти докажи!.. Да й плювати хотів я на цей твій виказ! Бо я теж переворот у революції робив і з кадетами воював. А млин — це дурниці, й обще ми ще побачимо, які будуть докази... (Одскочив до порога). Я в повіт напишу. Я ще покажу вам!.. (Ударив дверима. Вийшов.)
С м и к (услід). Ах ти ж... Юда-предатель! Хабарник! Гад! Прийшов наказ з повіту: забороняється хліб одбирати й трусити, дак про це перший узнав... не я, голова сільради, а Г и р я... Гирі продався, гад, і революцію продавав по шматочку...
Посмутніли всі у хаті.
С т о н о ж к а. Аж тепер я бачу, який ми ще темний народ... Повна ніч у голові. То був урядник, хабарі брав, а тепер свій брат спотикається.
К о п и с т к а. Не журись, браття!.. Тільки держись купи, головне тут — контахту держись... Повагом, повагом — та й вийдем на рівний шлях... Та що там казати!.. Сідаймо та вип'ємо, закусимо, поговоримо про це!
С м и к. Вилий!
К о п и с т к а (не дочувши, налив йому чарку). Чарчину од серця, щоб не пекло...
С м и к. Вилий, кажу!
К о п и с т к а. Та що ти, Серього?..
С м и к. Вилий!..
К о п и с т к а. А не гарячись, братухо, тр-р... бо можна захекатись!..
С м и к. Вилий, бо це той самогон, що Г и р я умисне підкинув, як хліб у його шукали... Знав, як замазати очі комісії. Підкинув п'ятнадцять царських карбованців, оберемок старої вовни, а всередині барильце самогону поклав... Де б шукати далі, а комісія за барильце та ч назад...
П а р а с к а. А не казала я?..
С м и к. Бо П а н ь к о перед вів!.. А я знаю, що в Гирі ще одна яма з хлібом є.
П а р а с к а (до Копистки), Не казала: ой Мусію, не водись з П а н ь к о м, не пий!.. Дак хіба послуха, руда сатана!..
К о п и с т к а. Знаєш що, Параско?
П а р а с к а. Що?
К о п и с т к а. Не піднімай преній, от що!.. (До С м и ка). Так не вип'єш?
Той ні слова.
Ну, як так, то й я не питиму. І ніколи більше не питиму...
Та що там казати! Виливай її к лихій матері, Серього! (Дивиться, що С м и к жде, щоб він вилив). Знаєш, Парасю, що?
П а р а с к а. Ну що?
К о п и с т к а. На, вилий!..
П а р а с к а. А сам ти що — боїшся?
С м и к (тоді). Авжеж боїться.
К о п и с т к а. Народнеє ж добро...
С м и к. Куркульського самогону вилити боїться!.. Аякже! Це ж святе причастя Гирине, а Мусієве добро.
По цих словах аж крекнув К о п и с т к а.
Схопив недопиту пляшку — підійшов до помийниці та й узявся виливати.
Тиша в хаті стала. Всі до Копистки повернулись, аж витягайсь.
Як уже вилив Мусій самогон, підійшов до помийниці Д і д Ю х и м.
Постояв, подививсь і усміхнувся:
— Горе нам... та й ми ж сукині сини! К о п и с т к а. Трах-тара-рах, резолюцію прийнято!
8
Вася на дверях:
— Дядю Мусію! Монашки у Гирі... Акафіста вже читають... Людей повен двір... Кажуть, од архирея прийшли з благословенням.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
1
У Гириній хаті Ч е р н и ц і акафіста читали. Ж і н к и приспівували:
— Радуйся, невєсто неневєстная.
У порога глухонімий Л а р и в о н на сторожі стояв, темний, високий, з дрючком у руках. Мугикав:
— Го-гег-гу-ги-и...
Шепотіли жінки:
— Чули, що монашки казали?
— Аякже! У монастирі коні стоять, ігуменю замучено...
— А чули, знаки на небі появилися?
— Аякже! Хрест зоряний вночі й титла огняні, щоб ополчалися на комунію...
— А правда, що в одного чоловіка дитина народилася, стали хрестити, а воно на сокиру обернулося?
— На канат, я чула. Це знак тому, що багато ще люду загине на шибеницях...
— А сокира — то на кров, кажуть...
Приспівували:
— Радуйся, невєсто неневєстная!
Гомоніли тихо чоловіки:
— Бачили, половина комнезамів пухлі ходять?
— Аякже! Стоножку Івана питав, чом їх не рятує комуна.
— Ну?
— Мовчить.
— Невже мовчить?
— Ані слова. Мовчить та ще гірше пухне.
— Кумедія, хи-хи-хи...
— Отож, кажу, чи чужого хліба об'ївся, кхи-кхи-кхи...
Приспівували:
— Радуйся, невєсто неневєстная!
— Собак їдять.
— Так їм!
— Котів.
— Отак їм!
— Радуйся, невєсто неневєстная!
Задзвонив годинник. Хтось почислив:
— Раз, два, три... сім, вісім.
2
Г и р я вийшов із другої хати:
— Кінчайте, сестриці, бо вже ніч.
Всі загомоніли:
— А пора!
— Авжеж, пора!
Стали розходитись.
— Спасибі, сестриці, за акафіста!
— І вам (до Гирі), Гнате Архиповичу! За просвіщеніє...
У сінях.
— А сніг! А мете!
Розійшлися. Монашки як тіні. Тихо погасили свічечки, безгучно вийшли в другу хату. Г и р я підійшов до глухонімого, на кивах, на мигах йому:
— Ну, а ти чого стоїш? Цібе на сторожу!.. Що? Ага, пайку ждеш, їсти хочеш. Дам, дам... Тільки трошки дам, щоб не спав та злий був. Краще будеш стерегти... (Причинив двері в чуланчик, гукнув). Лизю! Уріж там Ларивонові скибку хліба. Чуєш?
3
Увійшла Л и з я у шовковій юпці, на високих каблуках. Г и р я до неї:
— Уріж, кажу, Л а р и в о н о в і... Та що це ти моду взяла прибиратися щовечора, як на весілля? Що це за норови на тебе напали?
Л и з я. Які там норови? Ще що видумайте!
Г и р я. Та ще й набілилася?
Л и з я. Пхи!.. Ще що видумайте!
Г и р я. Зараз скинь! Люди приходять акафіста слухати, а вона... Одразу чутки рознесуть, що ми барахла за хліб наміняли.
(Продовження на наступній сторінці)