«Зерно і полова» Марко Кропивницький

Читати онлайн драму Марка Кропивницького «Зерно і полова»

A

    (малюнки сільського каламуту у 4 діях)
    ЛИЦЕДІЇ:
    Данило Кугутенко, селянин.
    Тетяна, його жінка.
    Килина, Данилова небога, дівчина.
    Макар
    Сидір - селяне.
    Хвилимон
    Йосип
    Дмитро - парубки.
    Лукія
    Текля - дівчата.
    Андрій Тимохвійович, панський прикажчик.
    Урядник.
    Соцький.
    Митька
    Ванька — парубки.
    Яшка
    Гаврик —музиканти.
    1-й, 2-й і 3-й парубки, 1-а, 2-а і 3-я дівчата, хлопець, народ, стражники, парубки, дівчата і діти.
    Діється на селі.

    ДІЯ ПЕРША

    З правого боку причілок Данилової хати, тин, хвіртка; під хатою лежать колодки.

    ЯВА 1

    З лівого боку виходять Хвилимон, Йосип і Дмитро.

    Хвилимон. Невже не чули, що казав біля церкви Стьопка, лакей того пана, що торік продав двісті сімдесят десятин демиївцям?

    Йосип. Я не дочувавсь, а що таке?

    Дмитро. А я стояв оддаля, то й овсім не чув.

    Хвилимон. Цікава сторія. Волосний писар, регочучи, промовив до старшини: "Отепер,— каже,— на святках ізнов пойдьоть у нас безшабашне п'янство в селі..."

    Йосип. Іменно, що пойдьоть... Писар наперед усіх налимониться: питиме цілий тиждень; а другий похмелятиметься...

    Дмитро (регоче). Та й старшина не відстане.

    Йосип. Недаром люде і ймення йому призначили: Непромийчарка!

    Хвилимон. "Торік,— каже писар,— по подщоту монопольщика у нашім селі вяпито горілки більш як на двадцять тисяч..."

    Дмитро. Ой-ой-ой! Невже на двадцять тисяч? Ловко!..

    Йосип. Та це ж можна б було прикупить десятин з двісті землі?

    Хвилимон. Ще б не можна, звісно, що можна б... Стьопка і втручився в їх розмову. "Ви,— каже,— господа начальники, лічите, скільки пропивають селяне; а коли б ви довідались, скільки пани пропивають та купці і всякі городяне... От я,— каже,— служу у пана сім год і знаю, на яку суму він купує в городі шогода вин та горілок, тільки задля свого дому: він один за сім літ більш потратив на питво як двадцять тисяч... А єсть такі пани, що ще більш тратять!.. От, господа начальники, над ким треба реготати!.. Та шкода,— каже,— нема кому!.."

    Дмитро. Що ж писар?

    Хвилимон. Що ж, облизався, та й тільки; а старшина зараз і одмовив: "Нам до панів нікоторого діла; на те вони й пани..."

    Йосип. Пани б то недоторканні?..

    Дмитро (регоче). А звісно, вони з іншого тіста!

    Хвилимон. Далі Стьопка і почав виявляти, що, каже, як пан або купець нап'ється так, що з ніг валиться, його садовлять у хваїтона або в каляску і везуть додому; а мужика тягнуть в часть, накладуть йому в шию по перве число та кишені повивертають; а іноді ще й ребра поламають... Старшина одвернувся від нього і одійшов, а за старшиною і писар посунув... Ніби і слухати бояться про таке.

    Пішли.

    ЯВА 2

    Лукія і Текля виходять з другого боку.

    Лукія. Гукнемо на Хвилимона, може, й він піде з нами до плащаниці?

    Текля. Це ж вони, мабуть, вже від плащаниці вернулись...

    Лукія. А може, й ні? Гукни-бо!..

    Текля. Знов тобі замарудилося Хвилимона? Чи давно нехтувала ним: і сякий, і такий, і бачить його не хочу, і розмови його не хочу чути?..

    Лукія (регоче). Еге ж, знов закортілось!.. Та ні, то я так, в шутки...

    Текля. Ой бачу я, що ти не в шутки закохана в ньому...

    Лукія. Хто, я? У Хвилимонові? Я в ньому закохана?.. Та нехай він тобі скисне!.. Ач, що вигадала!,. Ох і противний же він мені!.. Ох і гидкий!.. А дурний, дурний, аж крутиться!..

    Текля. Ну, вже ти варнякаєш казна-що!... Всі люде мають його за надто розумного.

    Лукія. Нехай хоч і весь світ лічить його за розумного, а мені він дурний!

    Текля. Глянь, глянь, якась чужостороння дівка чи молодиця зустрілася з парубками: Йосип і Дмитро пішли далі, а Хвилимон вернувся з нею... Сюди надходять... Підождемо та побачимо, що воно за людина...

    Лукія (спершу кинулась, щоб подивитись, а далі зупинилась). Не хочу дожидати... Я тобі докажу, що овсім я не закохана у Хвилимонові... Прийдуть святки, нізащо з ним не похристосуюся; захоче побалакати зо мною — плечима до нього повернусь,— ось що!.. Я тобі докажу і всім докажу!.. Ходім!.. Не хочеш? Ну, я й сама піду! (Пішла).

    Текля (йдучи за нею). Чудернацька ти дівка, їй-богу, чудернацька! (Пішла).

    ЯВА З

    Килина (з вузлом в руці) і Хвилимон.

    Хвилимон. Кажете, що писали до дядька листи?

    Килина. Двічі писала і ні на жодного листа не одібрала відповіді.

    Хвилимон. Певно, збирався відповідать... Звісно, як чоловік неграмотний.

    Килина. А ви грамотні? Хвилимон. Та неначебто трохи.

    Килина. У школі вчились чи так де? Хвилимон. Я скінчив сільську школу.

    Килина. Он як!.. А як ваше ймення?

    Хвилимон. Хвилимон.

    Килина. А по батюшці?

    Хвилимон. Ну, того хоч і не треба!..

    Килина. Чому не треба? В городі без сього не можна, незвичайно...

    Хвилимон. Так то ж у городі... Осе ж вам 5 хата вашого дядька,— пізнаєте?

    Килина. Як же я її пізнаю, коли мені не було й года, як моя мати пішла звідси і мене з собою взяла?..

    Хвилимон. А дядька ж ви бачили коли-небудь?

    Килина. Бачила, він скільки разів приїздив у город і одвідував матір.

    Хвилимон. А мати ваші служили там де, чи як?

    Килина. Служила... у одного пана... Нам добре жилося, доки пан живий був... Я спершу ходила в городську школу, а потім віддали мене в швачки... Як пан помер, то звідкись взялась його сестра, вона прибрала все до своїх рук і нас прогнала...

    Чутно за хатою гомін.

    Хвилимон. Ото ж і дядина ваша, ондечки з кимсь на вгороді гомонить.

    Килина. Дядину я либонь тільки двічі й бачила... Піду привітаюсь. (Хоче йти).

    Хвилимон. Виходьте на святках на вулицю... до дівчат...

    Килина. Я ні з одною з ваших дівчат не знайома.

    Хвилимон. Так що ж, познайомитесь... Хіба довго? Вийшли на вулицю: "Христос воскресе!" — "Воістину!.." От і познайомились.

    Килина. Невже так зразу?

    Хвилимон. Авжеж. В городі, певно, примхи та церемонії?

    Килина. Там така поведенція, щоб хтось знайомий з вами і з тими, з котрими ви схочете познайомитись, підійшов з вами та й познайомив.

    Хвилимон. Чудернацько як!..

    Килина. А в селі сього звичаю нема?

    Хвилимон. Та й зроду-віку його не було!.. Може, й мені не слід було підходить до вас без такого, котрий...

    Килина. Так се так трапилось, що я мусила сама озватись до вас та спитати про дядькову хату... Піду до дядини. (Простягає руку). Будемо знайомі.

    Хвилимон (почоломкався). Побачимось на святках?

    Килина. А мабуть, що так. Я бачила, у вас там на горі качелі стоять. (Пішла на вгород).

    Хвилимон. Може, я мушу звати вас по-горолському?.. Я й не спитав, як вас... Знаю, що Килина, а як по батюшці?

    Килина (усміхнулась). Обійдемось і без батюшки!..

    Хвилимон. Себто згоджуєтесь з нашими слобідськими звичаями?..

    Килина. Поговірка каже: "На чиїм возі їдеш, того й пісню співай..."

    Хвилимон. А так. Нехай городяне в городах поводяться по-городському, а ми, слобожане,— по-слобідському.

    Килина пішла.

    ЯВА 4

    Виходить Йосип.

    Йосип. Хто вона така?

    Хвилимон. Кортить? Ач, який цікавий.

    Йосип. Ні, справді, що воно за людина?

    Хвилимон. Ходім, дорогою розкажу.

    Пішли.

    ЯВА 5

    Данило і Макар.

    Данило. Се вєрно, що за торішню ціну я не піду на поденну в якономію... Коли скрізь навкруги ціна пішла вгору, то я хіба у бога теля з'їв?

    Макар. Воно, конешне, годиться, щоб так, як ї по других якономіях... Що ж, наші людці маракують і сяк і так, іншого не розбереш... А щоб котрий висловив прямо, що, мовляв, ось так-то і так... то такого промеж нас і нема. Хоч і ти: торік теж сперечався, а опісля...

    Данило. Так то ж торік... Кажеш: нема промеж нас такого?.. А може, й знайдеться?., і повинен знайтись... І знайдеться такий!..

    Макар. Навряд.

    Данило. А я знаю такого!

    Макар. Хвилимон би то?

    Данило. А може, й не Хвилимон?

    Макар. Так де ж він такий? Хто він?

    Данило. Де? Тутечки! А хто він такий? Я!

    Макар. Ну, побачимо...

    Данило. І побачиш, і почуєш! За торішню ціну я нізащо на світі!.. Як чоловікові не сорок копійок, а бабі не тридцять, так і нікоторої розмови зо мною, як води в рот наберу!..

    Макар. Не викрепиш.

    Данило. Викреплю.

    Макар. Ну, якщо той, то й я за тобою.

    Данило. Падлєц буду, викреплю!..

    ЯВА 6

    Данилиха іде з города, за нею Килина.

    Тетяна. Вітай, чоловіче, ось гостю.

    Данило. Що ж то за гостя?

    Макар. Гляди ж, держи слова. Прощай. (Пішов).

    Данило. Додержу. Ходи здоров.

    Килина (підходить). Здрастуйте, дядьку! (Кланяється).

    Данило. Це ж... либонь Килина?

    Килина. Та Килина ж... (Цілує його в руку).

    Данило. Це ж ти як: по волі чи по неволі?

    Килина. Більш по неволі. Без бумаги не дозволяють в городі жить... Доки жила при матері — не чепали...

    Данило. А тепер ти з матір'ю нарізнь?

    Килина. Нарізнь.

    Данило. Виходить, що треба пашпорта?.. Коли загостювала, то йди в хату, перебудь святки, а там вже поміркуємо...

    Тетяна. Похваляється Килина, що вона швачка.

    (Продовження на наступній сторінці)