Меланія Григорівна. Як то ні од чого? А про те забув, що понеділкуємо ми ще й за душечку твого старшого братіка, котрий приставився якраз у понеділок, оце скоро піде третій рік... Царство небесне, вічний спокій його душечці. Хай йому на тім світі одверзуться врата раю.
Трохим. Одверзуться чи ні, а як я ні в чім не согрішив, то й не маю рації пеститись.
Меланія Григорівна. Тобто ти вважаєш себе безгрішним? А скільки разів чернички, що заходили до нас з монастирів, та всякі богомоли казали, що кожен з нас грішен за весь мир хрещений?..
Трохим. А вони звідки знають це?
Меланія Григорівна. Вони чують од затворників та од схимників.
Трохим. Вони так балакали з затворниками та схимниками, як я з китайським царем. Що я по совісті роблю, те не гріх, а що проти совісті — гріх. Проти совісті я ніколи нічого не вдіяв, то й не грішний.
Меланія Григорівна. Це так по-вченому?
Трохим. Коли б оце яєшня або ковбаса з капустою, то я їв би!..
Меланія Григорівна. Та борони боже! Батько як почує про це, то підніме таку бучу!..
Трохим. Щоб батька не гнівить, то можна й не казать йому про це.
Меланія Григорівна. Ні, не хочу, бо боюсь гріха!.. Може, ти лагодишся і в петрівку скоромне їсти?
Трохим. А їстиму. І в спасівку їстиму...
Меланія Григорівна. І в спасівку?!
Трохим. У солдатах я їв скоромне круглий год. Тільки перший та останній тиждень великого посту постять, та й то не всі.
Меланія Григорівна. От бузувіри!.. А що піп тобі на це скаже?
Трохим. Нехай, собі, що хоче, каже.
Меланія Григорівна. Він на тебе покуту накладе.
Трохим. А я на його.
Меланія Григорівна. Що-о?.. На попа?
Трохим. Атож. Хіба попові дозволено курить? А він куре. Хіба йому можна у карти грать? А він грає. Учора у старшини до світа грав у стуколку... Та й багато дечого піп робе, чого б не слід йому робити... Краще буде, як він мене не чіпатиме, а я його.... (Помовчав). Позичили батько Кузьмі гроші?
Меланія Григорівна. Либонь.
Трохим. Знов за такі ж проценти, як і перш?
Меланія Григорівна. Авжеж.
Трохим. Це ж шкуродерство! От за це слід покуту накласти. Коли б я був попом — привселюдно соромив би таких, не давав би причастя!..
Меланія Григорівна. І батькові?
Трохим. Шкуродерові та здирщикові!.. Ось де, мамо, гріх, тяжкий гріх, незамолимий!..
Меланія Григорівна. Хіба ми не купили двох посрібляних ставників? Не купили аж трьох корогов?.. А невгасима лампада? А на новий дзвін не пожертвували ми аж двадцять цілкових?..
Трохим. А потім всі ті гроші хіба ви не забрали процентами з голоти?..
Меланія Григорівна. А по-твоєму, треба позичать без процентів?
Трохим. Іменно так і треба. Коли я маю, то повинен позичить тому, котрий не має.
Меланія Григорівна. То так можна скоро й самим до злиднів дійти.
Трохим. Ні, так можна других од злиднів порятувать. Колись ми вже балакали з вами про це, та товку з того не вийшло, то й тепер не варт перетовковувать... А ось що, мамо — поможіть мені умовить батька, щоб дав мені грошей на вчення, поїду довчатись.
Меланія Григорівна. Що-о? Куди тебе понесе? 23-й рік, женитись давно пора, а ти вчитись, неначе маненький!.. Хіба у таких літах вчаться?
Трохим. Вчаться. Є такі, що цілий вік вчаться.
Меланія Григорівна. Та то ж, мабуть, божевільні.
Трохим. Хай батько дасть мені карбованців з чотириста, доки я підготовлюсь, бо, певно, цілий рік доведеться зубрить... А потім я піду на свій хліб.
Меланія Григорівна. Що це ти, що це? Чотириста рублів? Мало ще переплатили за тебе в регальне?..
Трохим. Ну, так що?
Меланія Григорівна. А товк який вийшов?
Трохим. Об цім краще помовчать.
Меланія Григорівна. А казала старому: оддай Трошку до бурси, досі вже був би дияконом, коли не попом. Не послухав — опдав до регального... Що з того, що ти скінчив регальне, які ти маєш одзнаки?
Трохим. А вам яких одзнак треба?
Меланія Григорівна. А таких, що вже висвятився б на диякона та оженився б... Он у Ракитного, у різника, що в городі, три дочки, як пави, котру схотів би, ту й висватав: п'ять тисячів грошей і сто десятин землі... Далі висвятився б 5 в попи.
Трохим. А далі і в протопопи?
Меланія Григорівна. Іменно. А нам яка честь була б. Та ще коли б у нашім селі був за диякона... Ох, господи! Всі люди слухали б, як ти посеред церкви: "Паки й паки!.." Всі дивляться на тебе та хрестяться!..
Трохим. А далі?
Меланія Григорівна. Що ж далі?
Трохим. Та й я ж вас питаю: що ж далі?
Меланія Григорівна. А далі... Господь благословив би діточками, я тішилася б онуками... А то й помру, не діждавши онуків...
Трохим. А ще що?
Меланія Григорівна. Чого ти присікався: "Ще що, ще що?" Чого ж тобі ще треба?
Трохим. Нічого.
Меланія Григорівна. Авжеж...
Трохим (регоче). От щастя змалювали! Таке вже щастя, про яке ні в казці сказать, ні пером списать: "Посеред церкви: паки й паки!.."
Меланія Григорівна. А як підеш кадить по церкві, то скільки щоразу грошей понаскидають у жменю?..
Трохим. Ага-га, от-от-о!.. Аж ось він — край щастя, якраз за хвоста його вхопили!..
Меланія Григорівна. Кожного разу жива копійка, жива нажива!..
Кирпа (входить гнівний, погрожує в повітря кулаком). Я тобі дамся взнаки! (Веде за руки Яшку).
ЯВА 4
Меланія Григорівна. На кого це ти? Хто тебе зневажив?
Кирпа (до Трохима). Чуєш ти, скажи отій твоїй приятельці, що я її провчу!
Трохим. Котрій? У мене тут приятелів чимало.
Кирпа. Вчительці!
Меланія Григорівна. Знов согрубила тобі?
Кирпа. Як вона посміла вигнать Яшечку із школи? Не поніма хіба, що то мій син? А що мій син, то то не яка-небудь мужва... її батько мугиряка, і вона така ж мугиряка, а мої діти — купецькі діти!..
Трохим. Мабуть, Яшка пустував у школі, мішав вчитись другим, вона й звеліла йому вийти геть.
Яшка. Я не пустував.
Трохим. Ні? А урок сьогодні ти знав?
Яшка. Авжеж...
Трохим. А що було задано з арихметики?
Яшка. Що?.. Той... табличка... множення...
Трохим. І ти вивчив?
Яшка. Авжеж...
Трохим. Всю табличку?
Яшка. Авжеж...
Трохим. А скільки буде п'ятю шість?
Яшка. Га?
Трохим. Не чуєш? Скільки, питаю, буде п'ятю шість?
Яшка. П'ятю шість?.. Скільки буде? Той... (Дивиться на стелю).
Трохим. Бачите, як він вивчив? В суботу ти в школі був?
Яшка. Авжеж.
Трохим. І в п'ятницю?
Яшка. Авжеж...
Трохим. А вчителька казала, що ти не був.
Яшка. Був...
Трохим. Максим бачив тебе в суботу і в п'ятницю в лозах.
Яшка. Бреше Максим.
Трохим. Бреше? (Глянув у вікно). Ондечки, до речі, і Максим. (Гука в двері). Максиме, а йди сюди!
ЯВА 5
Максим (на порозі). А чого вам? (Входе).
Трохим. Ти бачив в суботу до обід Яшку в лозах?
Максим. Авжеж бачив: і в суботу, і в п'ятницю... Везу воду од колодізя, дивлюсь — що воно щулиться в наших лозах? Придивився, аж то він. Я й почав зорить за ним. Дивлюсь,— школярі біжать вже із школи по хатах, тоді і наш Яшка вийшов із лоз та й іде до хати...
Яшка. Брешеш!..
Максим. Треба б було взять тебе за руку та й привести до хати, тоді не було б "брешеш"... (Пішов).
Кирпа. Так ти, шельмо, збрехав мені? (Кидається до Яшки).
Трохим. Не бийте його, тату. Стривайте-бо! Краще звеліть, щоб він після обід зараз сідав за книжку та, доки не вивчить уроків, щоб не смів і з місця зрушитись. Він тільки й дожида, щоб ви його поскубли, а потім мати пожалують, він пообіда та піде на вгород, а там до ставу брьохатись; потім почвала на бахчу — та так і тинятиметься до вечора... А завтра знов те ж саме...
Кирпа (до Яшки). Садовись вчитись!
Трохим. Пошлю записку до вчительки, спитаю, який на завтра урок. (Пішов у другу кімнату).
Кирпа (до Яшки). Зараз мені садовись за книжку!..
Яшка (плачучи йде в другу кімнату). Все вчись та вчись!..
Меланія Григорівна (услід Трохимові). Трохим тямущий-таки, здорово вчений!..
Кирпа. Отакої! На що вже писар волосний, з понятієм, отже позавчора Трошка обчеркнув кружало на столі крейдою, потім чирк сюди, чирк туди... Губами щось побемкав і зараз вищитав... "Єжели,— каже,— тривголник та квандрат та прикласти до..." От забув, як він сказав, до чого прикласти... Так, каже: "Як прикласти, то й получиться"... Знов забув, що получиться... У, здорово поніма!.. Писар мізкувавмізкував, а далі й каже: "Да, ви вєрно перелічили, тільки іншим способом і швидше, ніж я!.."
Меланін Григорівна. Ну, а як там з паровою?
Кирпа. Ходять по вимбарях, розглядають всякі снасті, причандали; лічать, приціняються... Проспали ми парахвію!..
Меланія Григорівна. Шкода-шкода! (Помовчала). Завдав мені урока Трошка, та не знаю, як тобі й сказать... Та чи й казать ще?.. Не знаю, з якого боку й балачку почать!..
Кирпа. Починай, з якого хочеш, тільки швидш, бо не люблю я, як ти почнеш іноді розмазувать...
Меланія Григорівна. Вже й розмазую?..
Кирпа. Не такі часи тепер, треба ловить уремня за хвоста, щоб не випорснуло з рук, як Тимохвійова парова...
Меланія Григорівна. То вже казатиму прямо. Трошка просить, щоб назначили йому копитали, хоче їхати нібито довчатись...
Кирпа. Чому довчатись? Мало ще вчений?
(Продовження на наступній сторінці)