Риндичка. Я бабувала на хуторах у Байбаків і звідтіль його принесли щеням; і казано мені, що воно ярча! Одначе ж я його і не думала виховувати під осиновою бороною. А вже звісно, що як ярчати отакечки не виховувати, зараз відьма візьме та й подушить.
Старшина. Подушить? А чи не пора нам підлить чорнила у чорнильницю? Бо воно щось неохотно слухається!
Риндичка (наливає). Дай же, боже, щоб усе було гоже! А що не гоже, того не дай, боже! (Випива і частує).
Старшина (випив). Добра горілка! У якім шинку береш?
Риндичка. У Бороха!
Старшина. Еге! Це така, що тільки б мені й пить. Ну, доводь же діло до краю! Що це він Пріськи не веде?
Риндичка. Так ото чую, щось няка на мого Рябка: "Ня, цю-цю! Ня!.." Слухаю, аж то вона: приманила його до себе та й дає йому щось з своїх рук! Я до неї й озвалася: "А що ти,— кажу,— матері твоїй стонадцять болячок і сім пропасниць, що то ти робиш? Нащо ти чужу собаку годуєш?" — "Щоб знав,— каже,— мене та не рвав!" Як принялась же я її коренити: лаю на всю губу, а вона мовчить та все годує Рябка. Далі спересердя плюнула, так-таки голосно кажу: "Тьфу! Тьфу тобі, диявольська дочко!"
Старшина. Куди це ти плюєш? (Витира лице). Анахтема, плює прямо у пальтрет!.. Стань на цей бік. Продольжай!
Риндичка. Аж другої ночі сидю я на печі, а у мене у печі віконечко, якраз проти її дверей. Сидю я, аж чую, мій Рябко на когось гавка. Я мерщій прожогом до віконечка, аж щось чимчикує через мій рів, прямісінько до неї; підійшло до дверей, поторгало і стиха промовило: "Відчиніть!.."
Старшина. Коли це було, кажеш?
Риндичка. На тім тижневі, у середу.
Старшина. На тім тижневі… (Набік). От так штука! (До неї). Ти сама бачила?
Риндичка. Своїми очима! Щоб мені повилазило, коли брешу!
Старшина (убік). Держись, Василю, берега!.. (До неї). А не запримітила ти його обличчя?
Риндичка. Та що тут? Це вже всім людям звісно. Нібито ви й не догадуєтесь?
Старшина. Я?.. Слухай, стара, ти не теє… Не кажи, будь ласка, жінці!
Риндичка. Ба ні! Скажу жінці!
Старшина. Чи ти ж не здуріла?
Риндичка. Вона мене лихословила перед усім миром, що нібито я украла у неї півня!
Старшина. Якого півня?
Риндичка. Чорного з жовтим хвостом!..
Старшина. Та я й на подвір'ї не бачив такого півня!
Риндичка. От так же і я його точнісінько бачила! А вона пащекує: "Украла та й украла!.." Я ж їй, шельменій дочці, виб'ю очі її чоловіком-хвойдником!
Старшина. А в холодній ти ще не сиділа?
Риндичка. За оту задрипанку? За ту нечупайду?
Старшина. Брешеш! Брешеш, стара! Ще одне уразливе слово, і я тебе під дванадцять замків, по щучому велінню…
Риндичка. Щоб мені під дванадцять замків за оту шолудиву Грициху?.. Та я швидш…
Старшина. За яку Грициху?
Риндичка. Кажу ж вам, що то Грицько добивався до Пріськи.
Старшина. Грицько?
Риндичка. Та він же, він!
Старшина. Так ти ж так і кажи!.. Розбовтай же чорнило, а то вже зовсім загусло…
Риндичка (частує). Він же, кажу вам! Еге, ото ж вчора вранці виходжу я з своєї хати, аж і вона біля свого порога крише закришку у борщ. Поздоровкалась я до неї та й кажу: "А які то до тебе гості добивались у глупу північ? Чи не чоловік,— кажу,— повернувся з служби?" Вона на мене як витріщилась та хоч би словечко. Я її докоряю, а вона мовчить. Чи тобі й не стид, кажу, та й не сором! Чоловік твій богу-государю служить, може, побивається за тобою, як пташечка у клітці, а ти так за ним журишся, що чужих чоловіків до себе уночі принадюєш? Вона слухала-слухала, далі встала, повернулась до мене потилицею. (Шепче йому на вухо). От щоб я пропала, коли брешу!
Старшина. І свідок все те бачив?
Риндичка. Ні, серденько, не бачив, а тільки…
Старшина. Це діло треба розжувати, тут треба підкрепить доказательства.
ЯВА 4
Входить Гарасим і Пріська.
Пріська. Добридень вам!
Старшина. Здорова, ягідко!
Пріська. За яким ділом мене покликали?
Риндичка. Як ти посміла мені, старій жінці…
Старшина. Не присікуйся, стара, бо я тут началник. (До Пріськи). Як поживаєш, серденько?
Пріська. Як горох при дорозі! Хто не лінується, той тільки і не вибива мені очей!
Риндичка. Ач яка тихоня, свята та божа!
Старшина. Мовчи, стара!
Гарасим. Кажу, ваше благородіє, з ними настоящий калавур.
Старшина. Мовчать!
Гарасим (б'є себе по губах). Мальчать!
Старшина (до Пріськи). Так, кажеш, як горох при дорозі?
Риндичка. Та що ви з нею цяцькаєтесь? Ви до неї грізно, а не залицянням…
Старшина. Ти мене будеш вчити, як допроса здіймати? Ти? Мовчи, ані писни!
Гарасим (до Риндички). Мавчать! Вони, їх благородіє, вони понімають… Так тошно!
Пріська. За яким ділом мене кликали? Мені ніколи тут з вами патякати!
Риндичка. До вечора ще не близько, ще успієш побачиться!..
Пріська. Не лізьте, бабо, осою в вічі, бо при людях вилаю.
Риндичка. Ти мене лаятимеш? Та ще той на світ не народився, щоб мене перепаяв! Та я тобі сто і сімнадцять болячок…
Старшина (До Риндички). Геть з хати! Я наодинці здійму допроса. (Випиха її).
Гарасим. Настоящий калавур з ними!
Старшина (бере Гарасима і Риндичку за плечі і випиха). Геть, під три чорти!
Гарасим. Вони краще понім…
Старшина (до Пріськи). Насилу я діждався того щасливого часу, що бачу тебе наодинці!
Пріська. Велике щастя! Чого ви мене кликали?
Старшина. Присядь, Прісю!
Пріська. З якої речі?
Старшина. Коли б ти знала, яка ти красива!..
Пріська. Красива, та не для вас.
Старшина. Та спитай котру хочеш молодицю на селі, яка б не рада була, щоб старшина до неї залицявся?
Пріська. То й посилайте за тими молодицями.
Старшина. А до тебе?..
Пріська. А од мене облизня спіймаєте!
Старшина. Справді? (Хоче її обняти).
Риндичка прокрадається і бере свою пляшку і чарку, зника.
Пріська. Ну, рукам волі не давайте, бо й волосся у вас на бороді не зостанеться!
Старшина. Так ти так з началством?
Пріська. А хіба ви на те началство, щоб прилипать до чужих жінок?
Старшина. А в холодну не хочеш?
Пріська. Не задля мене холодна та мурована!
Старшина. Побачимо. Ти, дурочко, подумай краще, чим же я невдатний з себе?
Пріська. Вдатний, та не мій. Залицяйтесь до своєї жінки!
Старшина. А до тебе?
Пріська. Кажу вам, що зась!
ЯВА 5
Входить писар, п'яненький.
Писар.
Однажди собралася
Компанія в кабацє,
І каждий там говарювал
На своїм язицє. (двічі)
Как німець по-німецькому:
Ай-ай-ай-ай-ай-ай!..
А турок по-турецькому:
Алла-алла-алла!.. (двічі)
А руськой похвабрєй усєх,
Дав турку тумака.
А німець, похитрєй усех,
Дав тягу з кабака. (двічі)
Старшина. От чортяка його принесла!..
Писар. Василь Миронович, душа моя, моє почтєніє, как ваше драгоценноє?
Старшина. Ви тільки п'янствуєте, а тут діла повна голова!
Писар. Всьо атестуєм в лучшем культурном состоянії… А, кумушка! По каким таким екстреним требованіям?
Пріська. Спитайте їх!
Старшина. А ви це коли успіли покуматися?
Писар. Не далеє как первого октября, на Покрову пресвятия Богородиці.
Старшина. Тим-то ти така і смілива, що вже з підручним началством покумалася.
Пріська. Ба ні! Я таки зроду не з полохливого кодла.
Писар. Ви мою кумушку не смійте обіждать, потому хоч я і підручний, но можу задать началству таку цивилизацію… (Засукує рукава).
Пріська. Вони вже мене й холодною стращали.
Старшина. То ж я шуткував!
Писар. Холодна нехай буде холодною, а нам пора погрітись. (Вийма пляшку і чарку). Кума, сідай! Василь Миронович, душа моя! (Частує).
Старшина. Ні, у мене вже й так в голові гуде, то, мабуть, не буду пити, бо треба ж нам по ревізію їхати…
Писар. Пустяк діло, вип'єм і поїдем! Просю покорно!
Старшина. Там получена якась бомага!
Писар. Прочитаєм і резолюцію покладем. (Чита бумагу нишком).
Старшина. Про віщо вона дряпа?
Писар. Откатегоряєм усю сістему в своє время. (Кида бумагу під стіл). Пустяк вніманія.
Старшина. Невже під сукно?
Писар. В архів. (Частує Пріську). Кума, чарочку!
Пріська. Ні, куме, спасибі!
Писар. Як? Від мене чарки горілки не вип'єш? (Співа).
Ти ж, було, кума моя,
Ти ж, було, люба моя,
Ти ж, було, селом ідеш,
Ти ж, було, в дуду ревеш,
Ти ж, було, куди йдеш, не минаєш!
Обернися, обійми, поцілуй,
Велію милость!
Милості просю!
Пріська (одпива). Ох, яка ж пекуча!
Писар. Всю, всю!
Пріська. Не можу, не можу! (Одпива).
Старшина (убік). Як бачу, коло цієї молодиці треба інші заходи. (До неї). Та викушайте ж уже на мирову зо мною!
Пріська. Я з вами не сварилась! (Знов п'є).
Писар. Кума, у тебе хата простора. А я післязавтрього менинник. Вари, ріж, печи! Твоя страва, мої гроші і моє питво! Ех, Василь Миронович, не вмієш ти з бабами діло робить! Чи так, кума? Кумасю, не наровіть чарки!
Пріська п'є.
Старшина. І я прийду на менини.
(Продовження на наступній сторінці)