Шльома. Восемнадцать!..
Гершко. Хорошаво гешефт! Ви слішітє, ето Шльома дайот восемнадцать!.. Пусть пакіпаєт Шльоми. П ф е й ф е р. Двайцать.
Мовчать.
Шклянка. Стукать? Смородина. Никто не прибавит?
Шльома і Гершко джерготять.
П ф е й ф е р (вийма трубку). Ви позволайт файка? Смородина. Пожалуйста, курите. (Дає шпички.) П ф е й ф е р. їх данке! (Закурює.)
Тихон і Явдоким виносять крісла.
Тихон. І на оцім кріслі сидітиме яка-небудь сім день не вмивана мордяка! Гай-гай, милий Боже!
Шклянка. Ти знов сікаєшся з розмовою?
Стьопка. Кресла всі сюда зносить?
Смородина. Господа, как вы желаете?
Пфейфер (до Смородини). Ви позволяйт смотріл?
Смородина. О, сделайте одолж!ение! (Іде з Пфейфе-ром у другу кімнату, за ними Тихон.)
Гершко. Хорошего комерція, побєй мені Бог!
Шльома. Прокіп Демидович, як ви думаєте об єтого німецького колбаса, га?
Шклянка. А чого ж ви зівали? От німчура і вихопе усе як з рук.
Гершко. Ви його звали чи ви його не звали?..
Шклянка. Та звав же, на лихо!..
Підходять до бокових дверей і дивляться.
Стьопка (в глибині). Знайшов золоту цепку у столику від часів, про неї, мабуть, ні Прокопій, ні Рахваїл Владимирович не знають, а мені вона знадобиться.... Рубликів двадцять п'ять стоїть. (Пішов.)
Смородина і Пфейфер входять.
Пфейфер. Позлі еті крезла я покупал на вся оптом. Смородина. Тем лучше. Таких кресел полдюжины. Шльома. Назначайте ціна, гашпадін Пфейфер, потому что ві бальшущаво пурец.
Гершко. Оні таково ва.жнаво, как Бісмарк3. Пфейфер. Ві... жідовські льошадь, еті, которим із
ддінни уші... Дас езель!.. (До Смородини.) За крезлі лятнай-цать рубль.
Гершко. Слішіш, Шльоми? Когда так, нехай двадцать! Пфейфер. О сокраменто!.. Двайцать одна! Шльома. Звиніть, у вас багато скажених грошей чи не багато? Ну, я з полтінніком. Пфейфер. Двайцать два!
Гершко. Ето мінє нравиться, побей мені в душу, Господь! Я з полтінніком!
Пфейфер. Двайцать трі.
Шльома. Гершкі, ша, гаспада! Ми з Гершком больше не можем предлагать.
Мовчать.
Смородина. Прокофий, запиши. Шклянка. Стукнемо і запишемо. (Записує.) Пфейфер. Ви позволіт потробний осматрівал остальной веш, чтоб... я ознакомит.
Смородина. О, разумеется.
Пішли всі в другі бокові двері, окрім Шклянки.
Шклянка. Либонь, німець високу вже ціну нагнав на крісла? Я боявся допустити Макущенка, а тут Хвейхеля принесло... Ну, та вже коли він купує, то та небиль варта тих грошей*, Німці, вони теж тямущі, бо недаром і поговірка є, що німець і облизляну видумав.
Тихон (проходе). Аж боляче дивитись, що таке добре переходе чорт зна кому... Пощезне чисто все!..
Шклянка (доганя його). З такими злодюгами іменно що чисто все пощезне. (Витяга у нього з кишені невеличкий глиняний бюст). Навіщо це ти вкрав? (Вийма сахар.) А сахар де це ти взяв?
Тихон. Де взяв? А може, я купив? Хіба я не можу купить собі сахарю?
Шклянка. А за які гроші? (Витяга з його кишені якийсь дріб'язок.) О, ключ якийсь!.. Пряжка! три ґудзика!..
Входять Смородина, Пфейфер, Шльома і Гершко.
Дивіться, господа! Осьдечки ті злодюги, котрі зажерли ущент наше благородне дворанство. Як його устережешся хатнього ворога, котрий сьогодня украде три грудочки сахарю, а завтра потягне вже аж шість; а потім почне красти конхвети, табак... Згодом і до шкатульки з грішми добереться. Бачите, ось у нього ключ? А навіщо цей йому ключ, як ви думаєте, навіщо?
Тихон. Та я його ще позаторік знайшов біля гоеблі, чорт його зна, від чого він...
Шклянка. А навіщо він тобі? Тихон. Та ні на віщо.
Шклянка. Брешеш, брешеш!.. Геть з горниць, сьогодні ж рощот получиш. Ще подякуй мене, що я тебе до станового не відпровадю.
Тихон. Як рощот, то й рощот. Жалкуватимеш за Тихоном, та пізно буде!.. (Пішов.)
Шклянка. От меж якими мошелниками та грабитель-ииками доводиться нам денно і ночно працювати!..
Смородина. Перестанем об этом. Господин Пфейфер сторговал у меня все остальное за двести тридцать пять рублей. А экипажи отдельно за двести рублей. Сочти-ка, сколько всех денег. Степка, укладывай мои вещи и сейчас отправляйся на земскую почту и закажи мне тройку лошадей до вокзала.
Стьопка. Слушаю! (Пішов.)
Шклянка (пощитав). Чотириста сімдесят вісім рублів.
Пфейфер. Еті вєрні, да-да! 478 рубль. (Вийма бумажник.) Получіт задатком, через два час я присилай за мебель, екіпаж і остальной дєнга.
Шклянка. Ні, стривайте. У нас своя умова з Рахваїлом Владимировичем. Як додати до тих грошей десять процентів, то вийде п'ятсот двадцять п'ять рублів і вісімдесят копійок. Звольте получить. (Дає Смородині гроші.)
Пфейфер. Вас іс дас?
Шльома і Герш к-о. Што таково?
Шклянка. Така, бачите, умова промеж нас була, що після торгу я набавлю по гривенику на руб і небиль і окопажі зостануться за мною. Правда?
Смородина. Да, разумеется. (Пішов у свою кімнату.)
Пфейфер. Еті, еті... Зашем?.. Не понімайт!.. Присилаль, торговаль, отнімаль!.. Доннер веттер!.. Тайфель, шорт!.. (Хутко пішов.)
Шльома. Я, по крайній мері, доволін, што Прокоп Деми-дович обманулі етаво німецького колбаса!
Гершко. Хорошево гішефт, побей мінє Господь! Как Ежасно жарко! (Ціде з пляшки.) І вже віно нема!..
Шклянка. А ви думали, господа, що я дозволю вам обмошеннкчувать сина мого покійного барина, мого благоді-теля? Ні, не на такого наскочили.
Шльома. Гершкі, слішіш? Благодарю вам за етаво са-маво делікатнаво слова! Єслі вже по правда говорить, то мі не знаєм, хто із нас обмошеннічивал їх високоблагородіє, госпадін Рахваїл Владимирович,— понімаєте, га? Нєт, не понімаете?
Гершко. Шльомі, оні неначе не понімають, но оні хорошо понімають!..
Шльома. Гершкі, ша!..
Гершко. Я вам скажу хорошіво слова, Прокопій Деми-дович! Знаєте што? Єшлі такова гашпада, как ві, такого образо-ваиаво, таково делікатнаво, как ві — понімаєте? та будуть много іждєсь пакіпать землі і дєлать разнаво комерческаво гешефт із мебулем і всяком старим вещі, то нам вже нада будіть завшєм увтікать із отечество! Понімаєте?
Шльома. Гершкі, ша!.. Оні тепер понімають! Гіхар!
Пішли.
Завіса.