Вустя. Мало батько попоробили на своїм віку? Нехай тепер вволю відпочинуть.
З і н ь к о. Пияцтво не відпочивок... Куди це ти знов вирядилася?
Вустя. Туда, куда мнє завгодно.
З і н ь к о. Чи не до прикажчиків знову?
Вустя. Можить бить.
З і н ь к о. Скажена!..
Вустя. Ні можить бить! (Регоче.)
З і н ь к о. Тьфу!
Вустя. Ах, скажіте, ради Бога! (Пішла.)
Зінько (сам). Розгардіяш пішов у нашій сем'ї! Куди не скинь оком, все пішло на разореніє, на зруйнованнє. Мушу перебалакать з батьком рішуче, так далі не можна... Ну, нехай ще посплять. (Пішов.)
ЯВА З
Демко і Варка після великої паузи.
Демко (їсть солоний огірок, входячи з бокових дверей). Оце саме, але на похмілля!..
Варка (їсть канхвети). Може, внести сирівцю?
Демко. Ні, не треба, огірок солоний краще.
Варка. Чого, питаю, так довго барився в городі? Більш тижня прогуляв.
Демко. Не прогуляв, а діло робив.
Варка. А тут така сумота без тебе.
Демко. Мабуть, все питво повичастовувала?
Варка. Авжеж... Той прийде, другий... Тому рюмочку піднесеш, тому дві, ну, і...
Демко. Нічого, питва я привіз вволю.
Варка. Та бачила... Але яке там ти діло робив?
Демко. Не хотілося б мені тобі розказувати, щоб не розплескала...
Варка. То це вже я й плескухою зробилась?
Демко. Та не в тім сила... Нічого вже робить, розкажу, але ти поки що нікому ані слова. Така, бач, промеж нас з Овсієм умова... Ми з Овсієм затіваємо кумерцію.
Варка. Кумерцію?
Демко. Еге ж. У купці запишусь. Бакалію, красну лавку, винний погріб! Розумієш? Кумерцію на всю округу!..
Варка. А тут мало не всі люде одне кажуть, що узує тебе Овсій.
Демко. Що-о? Мене? Ти знаєш, що я вже з Овсієм побратався, вже й хрестами помінялись при свідках. Ти знаєш, при яких свідках? При попові, при дияконові... І титар тут був, і той купець, що волів скуповуває... І багато було! Запили побратимство чимпанським... От штука, брат ти мій, чимпанське! Як тільки одіткнеш затичку, а воно так і цвигне з пляшки!..
Варка. Ох боюсь я, щоб Овсій і справді не взув тебе!
Демко. А я тобі ось що скажу. Мовчав я, доки мовчалося, тепер приказую тобі: затули рота!.. І не смій мені суперечити!.. (По великій паузі.) Годі, не надимай носа!.. Коли ти наїсишся отих ласощів? Як на мене, то хоч би й повік їх не було...
Варка. А я тільки б і їла солоденьке!
Демко. їси й так від ранку й до вечора! Вже й діти, либонь, вдоволнилися, не дуже ласуються, а спочатку як були накинулися, неначе сарана!
Варка. Тобі жаль, чи як?
Демко. Та я не про те... А що, чому ж мені байдуже до солодкого: чи така натура в мене, чи гостець не прийма?..
Варка. А я через що їм канхвети, от вгадай. Зроду-віку не вгадаєш! Не думай, що в тебе жінка така вже дурна, що, мовляв, аж вихиляється! Ану, вгадай!
Демко. Що ж там вгадувать?
Варка. Та не вгадаєш!..
Демко. Кажи вже, не мороч голови.
Варка. У неділю була я в церкві.
Демко. Чув я вже. Не то що люде, а й титар здивувався, що виперлася на сам перед, мало ставників не поперевертала!
Варка. Тислася наумисне туди, аж де пані стоять: посесорша, полковниця, попівни і всякі дворяне... Насилу протислася!.. Сваха Конашиха нарочито не пускала мене... своїми вухами чула, як вона шепнула Мокрині та Ликері: "Не пускайте наперед отії барині-сударині". А я таки протислася!
Демко. Чого?
Варка. Доки стояла поруч з простим народом, то ніби що аж штовхало мене до панів!
Демко. Та як розміркувать до ладу, то тобі тепер ніяково стояти з мужвою поруч.
Варка. І тобі так здається? Отак же точнісінько і мені!.. Оце зараз вдивляюся я в тебе і ніби бачу проти себе не Демка зовсім, а якогось прикажчика або купця!..
Демко. Бо образувався...
Варка. А тобі не здається, що ніби і я овсім не мужичого роду.
Демко. Та воно неначебто...
Варка. Отож як протислася до панів, а від них такий пах іде, аж у носі лоскоче!... я й спитала попівну, з якої причини той пах. А вона й каже: "Бо панії раз у раз канхвети їдять, через те від них таким і відгонить..."
Демко. Може, й так... Ну то їж, щоб і від тебе гарний пах ішов... Одначе у мене в голові тепер плант такий, щоб швидш у купці, розумієш? А що про Овсія, то ще раз тобі скажу, що я чоловіка бачу наскрізь!.. Тілько б мені ще грамоти навчитись, тоді наша взяла!..
ЯВА 4
Ті ж і Вареник. Демко. О, за вовка помовка!..
Вареник. А вовк і в хату!., (Регоче.) Не знаю, як ви за нами, а що ми, як не бачимо вас, так от, примером, і сонце ясне світить, а нам пасмурно. (Чоломкаються.)
Д е м к о. Та й я за тобою засумував.
Варка. Тільки-тільки що вас згадували!
Вареник. А по чиїх же ділах я клопочу, як не по ваших. Я готов усі свої діла набік, щоб тільки вам, Дементій Васильович, догодить, щоб ви понятіє об мені держали — не таке, як люде, а щоб содержували мене на примічанії своїх чувствій.
Демко. Але стривай! Ми ж побратались, то навіщо ж ти мені викаєш?
Вареник. Бо ви як старший брат, а я як менший — хіба забули умову?
Демко. Ага-га, так-так!..
Вареник. Ви, братіку, учора наградили мене великою нагородою! (Зітхає.) Бог з вами!
Демко. Скільки ж я тобі дав? Невже мало? Вареник. Спасибі, достаточно! Демко. Чого тобі ще?
Вареник. Кажу ж: спасибі, привселюдно наградили! Д е м к о. Та що ти Верзеш, я нічого не розберу? Вареник. А хто учора, як вернулись ми з города, плюнув у твар мені і моїй жінці? (Регоче.) Демко. Та невже?
Вареник. Варваріє Назаровно, докладуйте їм.
Варка. Вони обоє — Овсій Харитонович і Василина Хведоровна — панькаються біля тебе, цілують тобі руки, посадовили на кровать, подушками обложили, а ти...
Демко. Що ж я зробив?
Вареник. Плюнули у глази — сперначалу мені, а потім і Василині.
Демко. Цього не пам'ятаю!
Вареник. Я душу свою готов за вас, а ви...
Демко. Що ж, я заплатю! Пам'ятаєш, як ударив тебе по морді, адже заплатив?.. Потім я вилив тобі на лисину гарячу кохвію (регоче), аж пузирем лисина взялась — заплатив же і тоді?..
Вареник. А я тепер кажу вам, як перед Богом, що не гніваюсь на вас і плати нікоторої не хочу!
Демко. А я хочу тобі заплатить. Ну, не тобі, так твоїй жінці!..
Вареник. І вона так, як і я. Не плату нам треба, а треба діло швидш робить, тоді не буде вже ні мордобиття, ні плювання!..
Демко. Як же буде?
Вареник. Як тільки привезе господии судебний пристав документи, тоді все інакше піде і не до мордобиття буде...
Демко. Коли б же швидш привіз бамаги пристав. Заведемо кумерцію на всю округу!.. Та що він там робе з тими бамагами, що й досі не везе?..
ЯВА 5
Ті ж і Вустя.
Вустя (убрана в платті і в нитяних перчатках, хутко вбігає). Це мене прикажчиця так начепурила, по-модньому. Мамо, понюхайте, чим у мене пахнуть руки?
Варка (нюха). Чебриком, чи що?
Вустя. Татку, понюхайте.
Демко (нюха). Неначе морквою чи, сказать, новим кожухом... Чимсь гарним!..
Вустя. Це мені прикажчиця налила чогось на руку. Прибігла за зонтиком, бо ми оце зараз ідемо з прикажчицею до попаді в гості. Коли б ви, мамо, бачили, як зо мною панькаються прикажчики, Господи! як вони мене люблять! Вже мені аж скучно з вами, побіжу мерщій, бо мене там дожидаються. (Пішла.)
Демко, От, чи довго побула у прикажчиків, а вже їй тісно в нашій хаті. А тобі, Варко, наша хата не здається тісною?
Варка. Ні!
Демко. А мене вона неначе давить. Ось і зараз неначе аж закрутилася перед очима... Ач, як крутиться. Пожив у Кийові, у купців в хоромах, то тепер зовсім не можу жить в тісній хаті; давить та все крутиться! Не можу. Як запишемось у купці, куплю великого дома.
Варка. Тільки щоб ближче до церкви, біда як люблю слухать, як дзвони ревуть!.. Як ще була малою, то, було, на Великдень цілий день висидю на дзвіниці та все слухаю, як дзвони ревуть!..
Вареник. А чи пам'ятаєте ви, братець, що сьогодня у старшини беседа?
Демко. Знаю, а далі що?
Вареник. Що?
Демко. Придивись мені в вічі гарненько і вгадай, про віщо я думаю?
Вареник. Туман, туман в очах, не зрозумію ваших дум!..
Демко. Хочу тобі подарувать сердука братового. (Іде до скрині, вийма старого сердука і дає Вареникові.) Нікому не дав би, а тобі на; на та знай мою добрість! Плюнув тобі в твар і вже наградив, розумієш?
Вареник. Братіку родненькой!.. Дементій Васильович! Взяли ви цілком мою душу і моє серце під ваші ножки!.. Вірите ви, що я вам добра бажаю?
Демко. Ну, а як вірю?
Вареник. Позвольте ручку.
Демко. На!
Вареник (цілує). Позвольте і другу. (Цілує.) Через десять год у нас буде миліон триста тисяч!..
Демко. Коли б же то. Тільки от що: грамоти я не дуже.
Вареник. Довчу, єй-єй довчу!
Демко. Скільки кажеш мильонів тисячів?..
Вареник. Або плюньте мені зараз ще раз у твар і проженіть з-перед своїх ясних очей, або ж скажіть: "Вірую тобі, Овсію, роби так, щоб добре було!.."
Демко. Та я давно вірую тобі, Овсію!
Вареник. Робить діло?
Демко. Роби!..
Вареник. Щоб на всю округу! Демко. На всю округу!
Вареник. Братіку, через десять год миліон триста тисячів!
Демко. А давай оце зараз приймемось за грамоту? Вареник. Можна. Давайте книгу! Я вас у три місяці до всіх наук призведу!.. Демко. Коли б же то!..
ЯВА 6
Ті ж і Зінько.
(Продовження на наступній сторінці)