Я р о с л а в
(здивований).
Знов каменщик! З яких це ти країв?
Ж у р е й к о
З Чернігова і Новгорода нині,
Куди примчав з побузьких я степів.
Уже давно помітив я за Доном,
Що рушити збирається орда,
Коли ж знялися першії загони
І стала неминучою біда,
Я в Новгород помчав перед ордою
І перстень твій громаді показав.
Я р о с л а в
(схвильований).
Ти це зробив! Сам бог чинив тобою!
Що ж Новгород?
Ж у р е й к о
Негайно рать зібрав.
Вже рушили до Києва полки,
В Чернігові я залишив їх вчора,
А сам вперед до тебе навпрошки,
Аби тебе порадувати в горі.
Я р о с л а в
(обіймає Журейка).
О каменщик! Ти камінь з серця зняв,
І твойого я діла не забуду!
Загальний рух.
С и л ь в е с т р
Велик господь, що поміч нам прислав!
Во л о д й м й р
(у захваті).
От Новгород! Які ж це славні люди!
О государ! По-царськи їм воздай!
Я р о с л а в
Тебе до них пошлю я князювати.
Ну що, Микито, хоч тепер признайсь,
Що Новгород лишився вірним братом.
За вікнами сурми і шум воєнних зборів.
Отроки і Свічкогас приносять Ярославові кольчугу, шолом, щит. Він знімає корзно, верхню туніку і починає одягатись з допомогою отроків і Свічкогаса, який між іншим бинтує князю праву ногу.
Я р о с л а в
Так, вже знялася бранная тривога,
Комоні ржуть, почувши дим війни,
І мушу знов трудити хвору ногу
І брати меч, як в они бурні дні.
Знов молодим завзяттям закипає —
В котрий це раз! — збентежена душа,
Але завжди з нудьгою і одчаєм
Я для меча ці книги залишав...
Щасливий ти, премудрий Свічкогасе,
Що після всіх твоїх гріхів і бур
Знайшов ти мир в оцій скуф'ї і рясі...
Мене ж в житті, неначе буйний тур,
Гаряча кров метала і носила...
І ось тепер, коли бурхливі сили
На мирний труд почав я направлять,
То знов труба тривогу протрубила
І знов на бій я мушу вести рать...
Ну що — сповив?
(Пробує оповиту ногу).
Вперед, нога окута!
О боже мій! Як важко мудрим бути,
Коли в душі дві сили б'ють ключем,
Коли вино не вийшло ще із сусла 1
І двох царів жага мене пече:
Як цар Давид, люблю я мирні гуслі,
Як цар Саул, вражаю їх мечем!
1 Сусло — сік, що бродить, з якого роблять вино.
Поспішно входить стурбована Інгігерда.
І н г і г е р д а
О княже мій! невже це знов війна?
Сурми за вікнами.
Я р о с л а в
(пригортаючи її і Володимира, з мечем в руці).
Так, королево, знов війна священна!
Встає полків залізная стіна,
Щоб нашу Русь од хижаків південних
Оборонить і знищить їх до пня.
Під Києвом великим златоглавим
Хай задзвенить прадідна наша слава!
Хай загримлять червленії щити!
То не дамо ж гнізда свого в обиду,
Вперед, на бій за землю нашу рідну,
За Київ наш, державний і святий!
Завіса.
ДРУГА ВІДМІНА
"ЗОЛОТА БРАМА"
1036 р.
Та сама зала, що й в попередній відміні. Через кілька днів.
І
За вікнами-арками глухий, але невгамовний шум битви. Інгігерда, Джема та кілька придворних жінок туляться біля вікон, обережно виглядаючи назовні. Проте битви з цього боку не видно.
І н г і г е р д а
(молиться).
О господи великий, милосердий,
Злих ворогів на Русь не допусти!
Допоможи, святая Інгігерда,
І Ярослава в битві захисти!
Святий Георгій і свята Ірина,
Обороніть нам руськую країну,
Ми ж вам церкви збудуємо святі!
(Зітхає в роздумі).
Як непомітно старість наступила...
Уста ще свіжі, очі молоді,
А вже нема в душі тієї сили,
Яка колись людей мені корила,
Коли сама судила я вождів...
О, якби з пліч тепер хоч років двадцять...
Чи стала б я за стінами триматься...
Сама б з мечем полинула на бій...
Минуло все, що в юності моїй
Моє життя з героями рівняло...
Де ви, могутні ярли давніх літ...
Де ти, Еймунд, чий вільний меч і щит
Судьбу царів на терезах схиляли-
Минуло все... скорилась я сама,
І, як звичайна жінка, край вікна
За чоловіка долю вболіваю...
(Шум битви збільшується).
О боже мій!.. Тривога ще зростає...
Де Вальдемар? Нещастя з цим дитям!
Підіть мерщій покличте! Де він ходить?
В о л о д и м и р
(вбігає збуджений. Він в кольчузі й шоломі).
О мамо, як цікаво! Я був там!
Там наверху! На самій вежі!
І н г і г е р д а
Годі!
Не смій ніде, хлопчисько неслухняний!
Сиди отут!
В о л о д и м и р
О мамо! Тільки раз!
І н г і г е р д а
Сиди у нас.
В о л о д и м и р
Не хочу я з жінками!
І н г і г е р д а
Ти ще малий.
В о л о д и м и р
(гордо).
Я — Новгородський князь!
Мені казав про це напевно тато,
І мушу я свій город захищати!
Пусти мене, мамуню!
(Ластиться до матері).
І н г і г е р д а
(гладить його по голові).
Хлопчик бідний!
Не легкий це припав тобі уділ...
Бо Новгород не те, що Київ рідний...
Там житимеш в осиному гнізді.
Серед мужів суворих і свавільних...
Чи зможеш ти?
В о л о д и м и р
Нічого не боюсь!
Пусти мене! Не можу я сидіти,
Коли там битва точиться за Русь!
Все поле скрізь шоломами укрито!
Дзвенять мечі, щити! Гримить труба,
А зверху стріли носяться, мов тучі,
І батька меч, як блискавка разюча,
В усіх кінцях просіки проруба!
ІІ
Входить Парфеній, обережно пробираючись вздовж стін і зітхаючи.
П а р ф е н і й
О господи! Почуй мої молитви!
Пропав, погиб! Загинув, як курча!
Входить Свічкогас в ратному одязі, в броні, з сокирою. Жінки кидаються до нього.
І н г і г е р д а
Що сталося? Чого ви тут?
Як битва? Де зараз князь?
С в і ч к о г а с
Од нього я примчав,
Казав, щоб ви нічого не боялись.
Все йде гаразд. Один лише загін
Сюди прорвавсь, і, щоб чого не сталось,
Князь надіслав за ними наздогін
Мене й Роальда. Замок захищати.
І н г і г е р д а
Невже вони на замок вже ідуть?
П а р ф е н і й
О боже мій! Куди ж тепер тікати?
С в і ч к о г а с
Не пустимо, княгине, певна будь!
Сидіть спокійно, лиш од вікон далі,
Бо ще стріла влетить яка дурна.
П а р ф е н і й
Пропав! Погиб! І книги всі пропали!
В о л о д и м и р
Я з ним іду! Коли іде війна,
Не може князь ховатися з жінками!
Не смієш ти затримувать мене!
ІІІ
Входить, як завжди спокійний, Сильвестр.
С и л ь в е с т р
(благословляє Свічкогаса).
Йди, сину мій, змагайся з ворогами,
Хай мужество господь тобі вдихне.
Свічкогас виходить.
В о л о д и м и р
Скажи хоч ти, премудрий отче, мамі,
Щоб і мене пустила.
С и л ь в е с т р
Сину мій!
Ще млад єси, щоб труд і подвиг ратний
Достойно міг підняти в час тяжкий.
Черпай із книг науку благодатну
І мудрістію душу укріпляй.
Крики і шум бою ближче.
Ж і н к и
(в розпачі).
О господи! Владичице небесна!
Поганцям злим в обиду нас не дай!
Не допусти загинути безчесно!
С и л ь в е с т р
Не бійтеся! Не дасть вас бог в обиду,
Бо крепок князь і дух його міцний!
П а р ф е н і й
(хапаючи Сильвестра за рясу).
О пом'яни, господь, царя Давида...
Послухай, авво! Хай по тій ціні!
Я згоджуюсь! Хай буде п'ятдесят!
Віддам псалтир за п'ятдесят я гривен,
Як князь казав.
С и л ь в е с т р
Чому не брав, коли давав тобі він?
А хочеш двадцять?
П а р ф е н і й
(з жахом).
Ой! Мене проймає дрож!
Та це ж задурно! Це ж одверта шкода!
Один пергамент коштує...
С и л ь в е с т р
Ну що ж,
Тоді не треба.
У вікно влітає довга стріла і встромляється, тремтячи, в стіну.
П а р ф е н і й
Ґвалт! Рятуйте! Згода!
Я згоджуюсь! Давай негайно гроші!
Хай двадцять гривен! Золотом давай!
С и л ь в е с т р
Давно би так.
(Спокійно виймає й лічить гроші, тоді дає Парфенію).
Бери. Ціна хороша.
П а р ф е н і й
О боже мій! Пропало все... Гай-гай!
За двадцять гривен!
ІV
Вбігає Мирослав.
М и р о с л а в
(збуджений).
Радуйся, княгине!
Стенувся ворог, кинувся назад.
Їх без числа на полі битви гине,
Розбитий буде хижий супостат!
І н г і г е р д а
Хвалити бога! Слава Ярославу!
В о л о д и м и р
А ти мене від слави відтягла!
С и л ь в е с т р
Велик наш бог! Повік йому хвала!
А князю честь і воїнам всім слава!
П а р ф е н і й
(в розпачі).
Продешевив! Пропало сорок гривен!
Було б одну хвилину зачекать!
І н г і г е р д а
Назустріч князю! Славте подвиг дивний І
Ярослава переможну рать!
Клики. Сурми. Музика.
Входить Ярослав з голим мечем у руці, в супроводі озброєних дружинників, грідей 1 і бояр.
1 Г р і д и — почет.
В и г у к и
Хвала! Осанна! Слава в вишніх богу!
Нехай живе великий Ярослав,
Що печенігів силу подолав!
Хвала! Побіда! Славте перемогу!
Володимир і Інгігерда обіймають князя. Входять Роальд, Свічкогас, Мирослав.
(Продовження на наступній сторінці)