Та ще як. (Набираючись натхнення.) Коли я прийшов до графської квартири, він вже зовсім зібрався виїздити. Вже й чемодани було покладено на коляску. Я вже не знав, що й робити, але як тільки я звелів про себе доложити та передав йому цю миг... е-кхм... чи то пак... гм... як тільки я сказав про себе, так граф зараз же сам вистрибнув в передню та вхопив мене за руки — я аж перелякався — та потягнув до себе, мов рідного батька.
Весь час загальне дивування й виклики.
Посадив на канапу, мов архієрея, та почав про все чисто розпитувати, які в мене дочки та які...
Клавочка. Та невже ж!.. То що ж ви, ви що казали?
Нюточка. Та невже ж! От цікаво! Та кажіть-бо.
Дзюба. Та зараз звелів подати кави та того шампанського. Та ще й як. Дивіться, як я попросив у його понюхати...
Клавочка. Та про нас, про нас що казали?
Нюточка. Що він про нас питав? Що ви йому казали?
Д а р* я І в а н і в н а. Та геть із вашим нюханням. Що він казав про мене?
Дзюба. Коли будете перечиплювати, я перестану розказувати. Так ось, коли я попросив у нього понюхати, так він...
Жінки. О, господи. Знов із тим нюханням.
Дзюба. Так він подарував мені свою табакерку. Дивіться. (Виймає з кишені й показує.) Золота. Щирого золота. Ось.
Д а р' я Іванівна. Та ну... Справді золота. Покажіть.
Дзюба (ховає табакерку за спину). Е, ні, більше не обдурите, Дар'є Іванівно. Годі. Так ось... Бачили тепер, як справжні пани шанують (показує на себе) військового писаря Ніжинського полку, Це вам не секут-майор. (Нюхає зі смаком із нової табакерки.) Це персона, яку й графи шанують.
Загальне хвилювання.
Дар'я Іванівна. Я ж казала, я казала, що як тільки він узнає, хто я така...
Нюточка. Ну, а до нас, до нас... Клавочка. Він приїде?
Дар'я Іванівна. Еге, справді. До нас він приїде?
Дзюба. До нас? Та як же не приїде, коли через нас і від'їзд відклав. Зараз же їде. Хотів зо мною їхати, та вже я побіг уперед, щоб вас попередити.
Жінки схоплюються в перелякові.
Нюточка. Ой, лишечко! А ми ж зовсім не прибрані! Клавочка. Ой, боже ж мій! А я й не завивалась сьогодні!
Д а р' я Іванівна. Так чого ж ви одразу не кажете, чортове опудало... Ой, лишечко, що ж тепер робити... Біжіть зараз одягатися.. Мокрино! Мокрино!
Усі три вибігають перелякані.
Дзюба (задоволений). Хе-хе-хе, побігли, неначе миші. А все ж таки цікаво, що це за чарівний мигдаль. Я гадаю, що це яка-небудь прикмета, по якій великі пани узнають один одного: наприклад, князь графа, або граф — військового писаря, як я... Гм... гм... Еге, цікаво, цікаво. Треба розпитати Лесю. (Виходить.)
З дверей ліворуч вбігає й, стрілою проноситься Мокрина з криком: "Грахв приїхав! Грахв!" Коротка пауза.
В одну і ту ж хвилину з рундукових дверей увіходить Леся, маючи в руках таз із гарячим варенням, а з дверей ліворуч граф Бжостовський. Видко, як пара підіймається з тазу.
Леся (не бачачи графа, кличе). Мокрино! Мокрино! Іди мерщій сюди, у мене бджола в волоссі. (Побачивши графа.) Ах! (Зупиняється, замішавшись і розчервонівшись.)
Бжостовський (миттю наближається до неї). Нарешті... нарешті я знайшов вас, моя мила дівчино, люба дівчино України, що снилася мені так давно, мов краща казка моєї молодості... Скажіть же, що ви самі бажали цього, моя чарівнице, феє гіркого мигдалю.
Леся. Ради бога. Дістаньте мерщій у мене з волосся... У мене в волосся вплуталася бджола. Мерщій, бо вона б'ється. Я сама не можу. Тут, біля правого вуха.
Бжостовський. О, щаслива бджілко. (Прихилившись, шукає в її волоссі бджолу.) Ага... ось... ось де вона, шельмучка. (Виймає з волосся й випускає бджолу.) Полетіла. Але що за чарівна принада це золоте павутиння. (Не втерпівши, цілує її біля вуха, там, $е була бджола.)
Леся (розгнівана). А, так ось які звичаї у графів... Ви користуєтесь тим, що в мене зайняті руки. Так ось же вам, нате. Держіть. (Вона дає йому в руки таз, він, причмелений, бере, а сама утікає, сміючись, в рундукові двері.)
В ту ж хвилину з правого боку увіходить причепурена Д а р 'я Іванівна й поспішає назустріч графові.
Д а р' я Іванівна. Боже мій! Ваше сіятельство, ясновельможний граф, какая честь...
Граф (у розпачі). Ради бога, заберіть мерщій, бо воно пече!..
Завіса.
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
ФЕЯ ГІРКОЇ ПРАВДИ
На другий день. Та сама зала.
Посередині зали влаштовано стола для чаю, якого зараз остаточно ладнають під керівництвом Д а р 'ї Іванівни, що вичепурена в єдвабну сукню і чепчик, дає останні розпорядження дівчині (не Мокрині).
Д а р' я Іванівна. Так. Посунь ту вазу з грушами трохи до середини... ще... годі. А ту другу, з варенням, сюди... Тарілочки на цей бік... та не сюди, вправо. А де ж кубочки? Станов їх біля кожної чарки... Біжи, скажи Лесі, щоб насипала ще варення... Стій... куди ж ти біжиш? Візьми у неї вазу...'
морелевого... Та скажи, щоб нарвала квітів... А де Мокрина? Та подивись, чи готові панночки. Скажи, щоб не барилися. А де пан?
Дівчина вибігає.
Клавочка (висовується з дверей праворуч). Мокрино! Мокрино! Ну що ж моя крохмальна спідниця?
Мокрина (біжить з середніх дверей з білою спідницею й залізком). Зараз несу. (Подає Клавочці.)
Нюточка (висовується зліва з дверей). Мокрино! Іди мерщій сюди. Приший мені оборку.
Мокрина (біжить до Нюточки). Зараз. (Ховається за дверима з Нюточкою.)
Д а р' я Іванівна (кричить). Та чи скоро ви вже вийдете? Час!
К л а в о ч к а (знову висувається з дверей). Мокрино! Мокрино!
Дівчина приносить вази з квітами й варенням.
Клавочка. Мокрино! Та де ж вона? Та покличте ж хоч ви її, мамо.
Мокрина (вибігає зліва). Зараз.
К л а в о ч к а. Де ти пропала? Іди затягни мені шнурівку. Мерщій.
Мокрина біжить до неї.
Нюточка (висувається зліва). Мокрино! Іди приший мені поворозку до туфлі, мерщій. Одірвалась.
Мокрина вертається.
Клавочка. Не смій! Іди сюди! Дрянь!
Мокрина крутиться, не знає, куди бігти.
Нюточка. Ти й так цілий день її держиш. Раріг носатий!
Клавочка. Дура кирпата! Дрянь!
Д а р' я Іванівна. Та чи ви подуріли! Панночки, баришні, а лаються, неначе перекупки. Та ще коли? Коли кожну хвилину може приїхати граф.
Нюточка. А чого вона перша лається.
Клавочка вискакує напівроздягнена^ з голими руками й плечима і,' вхопивши Мокрину за руку, тягне її до себе. Обидві ховаються за дверима1.
Нюточка. Раріг. (Ховається за дверима.)
Д а р' я Іванівна. От наказаніє, (Дівчині.) Та біжи скажи панові, щоб зараз же йшов сюди. Що він там воловодиться більше за всяку панночку.
Дівчина вибігає. Нюточка виходить зліва, причепурена, й починає зараз же крутитися перед люстром.
Нюточка. Не високо пояс? Не пом'ялося ззаду?
Д а р' я І в а н і в н а (поправляє їй сукню). Все гаразд... Гарненька сукня. Дивись же, Нюточка, хапай, поки гаряче: граф учора так дивився на твої плечі, аж очей не зводив. Ти в мене здобна, мов булочка,— мужчини таких люблять. Як будеш сідати біля графа, то й повернись до нього плечем, " нехай дивиться, а то ще упусти що-небудь, хустку чи що, та й нахилися трохи, неначе хочеш підняти... так, щоб він і загрузнув очима в викоті, мов' муха в сметані, розумієш?
Нюточка. Та не учіть-бо, знаю сама.
Дар'я І в а н і в н а. А де .ж твій марципан? Клавочка не бачила?
Нюточка (сміється). Ні, я його так заховала, що й ви не найдете. А який смак, якби ви знали. Тільки щось дуже пече, не знаю, чи мені так здається. Я тільки одного не розумію, чого ж тоді спекла Клавочка і чому вона мовчить і не чіпляється до мене. Де її peцeпт — просто розуму не при: беру.
Дар'я Іванівна. Цить! Клавочка йде.
Клавочка (входить теж причепурена і починає крутитися перед люстром). Я вже не знаю, чи не надіти мені косиночку на плечі,— чогось соромно, що такий великий викот...
Нюточка. Яка соромлива. Ти краще надінь косиночку на ніс, бо він ще більше.
Клавочка. А ти хоч і ще більш обголись, все одно даремнісінько: граф на тебе вчора навіть і не глянув.
Нюточка. Що таке? Та як у тебе хватило безстидства це сказати. Граф з мене очей не спускав.
Клавочка (сміється). З тебе?.. Ха-ха-ха! Та він навіть одвернувся од тебе.
Дар'я Іванівна. Та цитьте-бо. Чи ви подуріли?
Нюточка. Та як вона сміє. Раріг носатий.
Дзюба виходить з правого боку, одягнений у свій візитний фрак і височенний галстук. В руках він безупинно вертить золоту табакерку. Тримається пишно й велично. Нюточка і Клавочка кидаються обидві до нього.
К л а в о ч к а. Кажіть, на кого вчора граф дивився? Нюточка. Так, на кого він більше дивився? Дзюба. На кого граф учора дивився? Клавочка і Нюточка (торсають його з обох боків). Так, на кого?
Дзюба (після паузи, поважно). На кого граф дивився? Ну розуміється, на мене. На кого ж йому більш дивитися.
Обидві дівчини вмить разом повертаються до нього спиною.
Клавочка. Ат, що з вами балакати.
Дзюба (нюхає поважно зі своєї табакерки). Та звісно, такій парсоні, як граф, не кожного дня трапляється побачити другу парсону, та ще в такій глушині, як Ніжин. О, справжній пан знає, що таке військовий писар. Чорт біса і з-під купи бачить. Це тобі не секут-майор.
Дар'я Іванівна. Ну, чи ви бачили. Парсона...
(Продовження на наступній сторінці)