Тепер, коли нам стало відомо, що він "особа" отвертість з нього аж пре. Він добре знає свою роботу... З Жидами він Жид, бо знає жидівську мову з мужиками—мужик. Встряне в компанію, скрізь він своя людина—і вже знає, хто чим займається, хто про що думає, хто чого хоче.—Чого ж хоче мужик?
Він нахиляє лице до мене так, що я чую горільчаний дух, ставить очі у стовбур і аж співає:
— Зе—мель—ки-и!..
Опріч того "він" проти правительства. Просто ненавидить. Навіть... Тут він починає хіхікати стиха,, гойдається з боку на бік, сміх його душить і не дає говорити. Нарешті видушує з себе: дів-ча-та... ха-ха! навіть дівчата... проміж собою... про політику гомонять... Хі-хі-ха-ха!..
Але все те пусте. От недавно він мав одно діло. Серіозне. Екс-про-прі-а-ція. Може чули? Пристав до-компанії. Сім хлопців, молоді ще, несміливі. Самі нічого не можуть зробити, бояться. Вже що він намучив ся з ними, поки підмовив. Він сміливий, жвавий, вогонь—може ми самі се помічаємо—йому й повірили, за ним пішли. Пішли грабувати почту, а поліція знала про все і всіх накрила, наче курчат.— Усіх накрила?—Усіх накрила. Ловко!.. З того часу йому й набавили десять карбованців в місяць, а перше він брав лиш вісімнадцять...
Він страшенно гордий своїми вчинками, випинає груди, хрустить пальцями; гарні очі його дивляться гостро й нахабно й шукають нашого співчуття.
Він ще довго й охоче ділиться з нами подробицями свого ремесла.
В сусіднім наметі крики і суперечки.
— Се наші гуляють... Стражники і інгуші... мотає він головою у бік намету і радісна, добра усмішка осяває його обличчє.
Нам сього всього уже доволі". Тут немає чим дихать, спішимо на свіже повітря.
На дворі різкий, передранішній холод. Збита купа людей і худоби густіше укрила землю і сопе і хропить на всякі тони. Над нею легенька пара. Десь здалеку чутно втомлену пісню. Поміж чорних, закритих яток ліниво бродять окремі гурточки та пари і милі прилюдно гріють за карсетками в милих закляклі руки. Над краями чорної ями зеленіє вже небо, дим од погаслих вогнів стелиться од гори до гори синіми смугами.
Чаша, що процвітала в ночі, як пишна квітка, лід ранок зів'яла й зчорніла. Пора рушати до дому...