«Берестечко» Ліна Костенко — сторінка 18

КОЗАЦЬКА ЖІНКА 3 ГОРДИМИ ОЧИМА —
вона мов крила в мене за плечима!

Вона для мене у ці дні —

як моє серце у мені!

І СИН ШРАМКА ПРИВІВ СВОЇ ПІВСОТНІ.
І сам Шрамко вдяг ризи щирозлотні,
налаштувався з нами у похід.

І той гончар дивився мені вслід.
Коли мене побачив з булавою,
лиш похитав, старенький, головою,
перехрестив і усміхнувся дід.

Зброяр заплакав, бо лишався, бідний.
Віщунка дбала хліб нам і питво.
По схилах циганча за мною довго бігло.
І циган говорив, що кінь у мене: — О!

ІЩЕ ДИМЛЯТЬ ПІД ПОПЕЛОМ БАГАТТЯ.
Ще сон торкає вічі мимохіть.
А вже в похід нам витрублено, браття!
І довбиш б'є у потемнілу мідь.

І вже ногою бувши в стремені,
я нахилився до своєї Долі.
Я їй сказав: — Чекай в Чигирині.
Ми переможем. Не такі ми й кволі.

Не допускай такої мислі,
що Бог покаже нам неласку.
Життя людського строки стислі.
Немає часу на поразку.