А р и с т а р х. Спасибі на добрім слові! Так, кажеш, пироги...
Т а р а н. Давай, давай! Проходь!
А р и с т а р х. Гірка наша доля чоловіча, така гірка, що... (Повільно пішов похнюпившись).
Т а р а н (продовжує місити тісто. Глянувши на вулицю). Знову когось чорт несе! Ну, не дадуть спокійно діла зробити — хоч ґвалт кричи! От напасть! Чи хату перенести, чи вовкодава злющого придбати. Заховаюсь! Подивиться, що немає нікого, і піде. (Витирає руки об фартух і ховається). Входить Катерина, рум'яна від роботи і сонця, чимось схвильована.
К а т е р и н а. Немає нікого, чи що? Агов, дядьку!.. Чи, може, тепер треба називати дядиною? Дядьку-дядино, де ви там?.. (Заглядає в діжу). Ой помру, тісто замісив, значить дома. Треба зачекати, а то покинув діжу напризволяще і пішов... (Накриває діжу рушником).
На ганок виходить Таран.
Т а р а н. Ти що ж думаєш — у мене прохідний двір?
К а т е р и н а. Здрастуйте, я до вас у справі.
Т а р а н. Яка тепер до мене може бути справа! Кажи, чого прийшла, часу немає!
К а т е р и н а. На вашого племінника скаржитись.
Т а р а н. Накоїв щось?
К а т е р и н а. Та ні. Отож перейшла я працювати в контору замість нього, а його на свиноферму послали...
Т а р а н (гірко). Не на нього одного така напасть...
К а т е р и н а. Не в тому річ! Мені обридло в конторі сидіти, над рахівницею куняти. Хочу до діла, а Грицько вперся і слухати не хоче про бухгалтерію.
Т а р а н. Не хоче?
К а т е р и н а. Не хоче. Каже, сподобалось йому на фермі. Вирішив викликати на змагання дядька Аристарха і показати йому, як треба працювати. І в контору, мовляв, ні за які гроші не повернеться!
Т а р а н. Здурів парубок.
К а т е р и н а. Умовте його, дядечку, повернутись назад! А то крутиться так з ранку до ночі, світу білого не бачить за тими свиньми.
Т а р а н. Я з нього дурощі вижену!
К а т е р и н а. Спасибі вам! Повік не забуду!
Т а р а н. Немає за що. На весіллі першу чарку піднесеш. Чи, може, не буде весілля?
К а т е р и н а (засоромившись). Та... Я не знаю...
Т а р а н. Так я знаю. Грицькова мати вже хату до заручин прибирає... А там, дивись, і...
К а т е р и н а. Дядечку, рідний мій, якби ви знали, що ви мені... Спасибі вам. (Гаряче цілує Тарана в щоку і вибігає).
Т а р а н. Що то воно — молодість... (Торкнувшись пальцями щоки). Як то приємно, коли молода дівчина цілує... Таке почуття, ніби з келиха пахучого меду пригубиш... Та й ми ще козаки (Виструнчується і раптом скрикує). Ой! Поперек! Наче качалкою хто оперезав...
Вбігає Павлик.
П а в л и к. Дядьку Таран! Вас кличуть в контору на збори ледацюг! (Вибігає).
Т а р а н. Пропали мої пиріжки! Та що пиріжки — гордість чоловіча гине! "На збори ледацюг!" Дожився.
Завіса
ДІЯ ДРУГА
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
Вечір. Таранове подвір'я. Святково одягнена Одарка лежить у гамаку, наспівує. На ній барвиста сукня, туфлі на високих каблуках, на голові вінком викладена коса. Таран, довго приміряючись, накриває на стіл: ставить оселедець, редиску, голландський сир, домашню ковбасу.
Т а р а н. Багато вас буде? На скільки накривать?
О д а р к а. Прийдуть — порахуєш! Дістав?
Т а р а н. Чого?
О д а р к а. "Чого, чого".
Т а р а н. "Три гички"? Та дістав. У Хвильки... З якої це нагоди, хотів би я знати, п'янку затіваєте?!
О д а р к а. Не твого чоловічого розуму діло! (Підходить до Тарана, зневажливо дивиться на нього). Ходиш, як опудало: згорбився, неодягнений — дивитись гидко!
Т а р а н (благальна). Хіба ти не бачиш, я за цілий день і не присів: встав до схід сонця, їсти наварив, город прополов, а потім цілісінький день цеглу робив. Кручусь, як муха в окропі. Ти прийшла з роботи — та в гамак, а в мене в попереці аж гуде! Думав, увечері відпочину, так ти знову затіяла...
О д а р к а. "Так ти, так ти..." Вже заторохтів! Переробився! Іди переодягнись!.. Осточортів своїми розмовами!
Таран, зітхаючи, іде в хату.
(Оглядаючи стіл). Огірки малосольні де?.. Зроби вже одне діло, потім за друге берись!
Т а р а н (виносить миску з малосольними огірками, пляшку, ставить на стіл). Сама ж наказала мені переодягтись.
О д а р к а. Цибулі покриши до оселедця!
Т а р а н. Зараз покришу! (Кришить цибулю, витираючи сльози).
О д а р к а. Коли ти вже навчишся на стіл накривати?.. Принеси сметани!
Т а р а н. Піди візьми в погребі!
О д а р к а. Не вистачало, щоб я в погріб лазила. Ти скоро й борщ заставиш мене варити? Чого зігнувся, як дід столітній?
Т а р а н. Поперек болить.
О д а р к а. Киснеш завжди, все в тебе щось болить! Придурки — ось твоя хвороба! Он люди скоро прийдуть!
Таран іде в хату. З'являється Уляна, одягнена, як і Одарка, по-святковому.
У л я н а (пишно). Здрастуйте на вашім щасливім подвір'ї.
О д а р к а. Здрастуй! А де ж бухгалтер наш?
У л я н а. Зараз буде. Чула я, проходячи, як вона свого Аристарха чистила...
О д а р к а. Їм тільки попусти... Розгнуздались, розледачіли, далі нікуди.
У л я н а. Строгості з нашого боку не відчувають.
О д а р к а. Роботи багато. Ніколи їм гайки позакручувать!
У л я н а. А слід би вже закрутить, а то ми потураємо, а вони скоро на голову нам сядуть. (П'є квас). От спасибі.
О д а р к а. Пий на здоров'я.
У л я н а. Треба підскочити за Ганною, бо буде до півночі з Аристархом дискусію розводити.
О д а р к а. Ходімо разом!
Виходять.
З погреба вилазить Таран, ставить на стіл сметану, квашені помідори, великий
глек квасу, пляшку.
Т а р а н. Пийте! Щоб воно вам поперек горла стало!
Входить Оверко, весело наспівуючи.
О в е р к о. Добрий вечір! Гостей чекаєш?
Т а р а н. Які там гості, — обнаковенна п'янка! Приходь через годину — побачиш.
О в е р к о. А ти не пробував настою полину давати?
Т а р а н. Їй хоч дьогтю дай — однак питиме! Бачиш — "Три гички"?!
О в е р к о. Така наша доля: жінкам пить, чоловікам сльози лить! Прийшов я знову до тебе за порадою...
Т а р а н. Щось задумав шити?
О в е р к о. Та отож кроїв на двоє платтів — не вийшло... Перекроїв на сарафани — виходять короткі... Що порадиш?
Т а р а н. Оборочку пусти внизу. І не помітять, що доточив.
О в е р к о. От пень! Чого ж я раніше... Спасибі, друже. (Мнеться, щось хоче сказати). Не хотів я тобі говорити, а совість мучить...
Т а р а н. Що там ще?
О в е р к о. А не скажеш нікому, що від мене пішло?
Т а р а н (закрив долонею рота). М-м-м!
О в е р к о (таємниче). Люди говорять, що твоя Одарка... біля Свирида. (Пройшовся півнем навколо Тарана).
Т а р а н (вражений). Невже це правда?!
О в е р к о. Чоловіки дарма не говоритимуть нікогда!
Т а р а н. А я думаю: чого-то Свирида назад в контору забрали? Спасибі, друже.
О в е р к о (крізь зуби). Ти піди йому вікна побий!.. Хай знає, як чужих жінок переманювати!.. Мовчи ж, ради бога, що від мене почув, бо заїдять! (Швидко виходить).
Т а р а н (страждальна). До Свирида... Значить, кращого знайшла?.. (Витирає фартухом очі).
Входять Одарка й Уляна. За ними — Ганна, одягнена по-міському, з гітарою через плече. Ганна тихо заходить Тарану за спину, закриває долонями йому очі. Таран сердито виривається.
Г а н н а. Здоров, кавалер!
Т а р а н (люто). Здрастуй! Тобі пустощі в голові!.. (Пішов).
Г а н н а (до Одарки). Чого він, як з цепу зірвався?
О д а р к а. Хіба їх розбереш, чоловіків. Не інакше, як якийсь ґедзь укусив. Прошу сідати до столу — за чаркою розберемо, що й до чого.
Сідають до столу.
(Наливає чарки). Гульнемо, подруженьки, чоловікам на заздрість, вип'ємо та заспіваємо, щоб у них аж зашпори у п'яти позаходили!
У л я н а (крізь сміх). Хай полюбуються! Ти ж тільки не передай куті меду, щоб не зняли ґвалту...
Входить Таран.
Г а н н а. Наллємо і хазяїну?
Таран стрепенувся, ожив.
О д а р к а (з натяками. Тарану). Він у мене не-пи-ту-щий!
Таран одразу знидів, облизав губи, пішов до хати.
Г а н н а. Мій теж і в рот не бере.
У л я н а. Так за що ж вип'ємо, подруженьки, роси оцієї перченої? (Підморгнула Ганні та Одарці).
О д а р к а. За вічне благополуччя на роботі і дома!
Г а н н а. Іменно! За вічне і безповоротне!
В с і. Будьмо!
У л я н а. Будьмо!
Всі п'ють.
(Навмисне смакує). Ну й прекрасна рідина, скажу я вам!
О д а р к а. Історична! Запорожці перед походом іншої не вживали.
У л я н а. Для здоров'я кращого нектару і не придумати.
Г а н н а. Кажуть, молодість дівочу повертає.
Входить Онисько.
О н и с ь к о (лагідно). Вечір добрий!
Г а н н а. Здоров, здоров, парубче!
О н и с ь к о. Смачного вам!
Г а н н а. Дякуємо!
Онисько криво посміхається, але, помітивши суворий погляд
Уляни, одразу принишк.
У л я н а. Тебе ще тут не вистачало... Чого прийшов?..
О н и с ь к о (солодко). Соди позичити.
У л я н а. Знаємо, яка сода! За мною стежиш?!
О н и с ь к о. Бог з тобою, Улясю, чого б я стежив?
(Миттю шмигнув до хати).
О д а р к а. Він у тебе смирний.
(Продовження на наступній сторінці)