П р о к i п (за воротами поет). Била жiнка мужика, за чуприну взявши...
К а н д з ю б а. Бач, де обiзвався! — Здоров, приятелю; а ходи ке сюда!
П р о к i п. Рада б душа в рай, так грiхи не пускають. Як жiнка скаже.
К а н д з ю б а (Одарке). Випустiть-бо його, будьте ласкавi. Маю до вас дiло.
О д а р к а. Ану вже iди сюди, iди! (Прокип выходит).
ТЕРЦЕТ
К а н д з ю б а.
Послухайте мене.
Ось будьмо ми сватами!
О д а р к а.
Кажiть, кажiть, у чiм?
Сьому ми радi сами.
П р о к i п.
На вольну щоб сходить?
Горiлки принести?
О д а р к а.
Та годi тобi, дурню,
Не знать про що товкти!
(Кандзюбе).
Вiн, знай, своє.
Кажiть, а що таке?
К а н д з ю б а. А що? Дочка в вас є?
П р о к i п i О д а р к а. Є, є!
К а н д з ю б а. Така, що треба годувати?
О д а р к а. Хоч сьогоднi вiддавати.
К а н д з ю б а. Сина маю.
П р о к i п i О д а р к а. Знаю.
К а н д в ю б а. Так вiддайте!
О д а р к а. Потурайте! Чи вiн нам рiвня?
П р о к i п. От i треба добувати. Та на вольну швидш чухрати. А де твоя гривня?
О д а р к а (мужу). Вiдв'яжися; врагова дитина! (Кандзюбе).
Усяк зна,
Що в вашого сина
Та клепки нема!
К а н д з ю б а.
Щоб то як?
О д а р к а.
Та так:
Прибитий на цвiту.
К а н д з ю б а.
Тю-тю!
Та ще фiть, фiть!
Ви дiло тут кажiть:
Чи вiддасте? (с насмешкою).
Чи нехай ще пiдросте?
Мене ви не держiть.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
А чому ж i не вiддати?
В нього всього є.
П р о к i п.
Як же можна i вiддати,
Коли горiлки вiн не п'є?
О д а р к а.
Як же можна i вiддати?
Дурний! його всяк б'є.
К а н д з ю б а. Гай, гай! Товкуєте не знать об чiм! Горшка окропу не стоїть. Та хоч би i зовсiм дурний був, так не узяв його кат, буде багатий пiсля моєї смерти; аж розумнiй жiнцi за ним i добре буде. Слава тобi, господи! Є воликiв пар, може, двадцятеро; ходимо у Крим за сiллю i за рибою на Дiн, i усякую хуру беремо, чи у Кирсон, чи ув Одесу. Є й коров'ят з п'ятнадцятеро, та овечат там чи двi сотнi, чи й бiльш; батракiв дома з десяток, та при скотинi на бразi скiльки є. Буде чим орудувати; перепадатиме копiйка. А мiй же Стецько та не зовсiм i дурний: вiн, собi на лихо, трошки непам'ятливий та нерозсудливий, та до сьома не налiчить, та не зна, що руб, а що гривня; а то зовсiм парень друзяка. Та й яка нужда, що нiчого не зна; жiнка навчить i усьому товк дасть, та й буде панею жити. Коли схоче яке ремество держати, чи коцарювати, чи по-вашому бублейничати...
П р о к i п. Або й шинкарювати; i то дiло дуже добре!
К а н д з ю б а. Та що захоче, то вже не пiде до людей позичати. Нуте, чого тут думати? Так чи не так, так я пiду по других; бачите, вже не рано.
О д а р к а. (с явным удовольствием слушала его). А що, Прокопе, як думаєш?
П р о к i п. Ти думай, а я вже за тобою.
(Поют).
К а н д з ю б а.
Так будьмо ж ми сватами!
О д а р к а.
Сьому ми радi сами.
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Отецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Ой сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают).
О д а р к а. Е! тривайте лишень: ще треба дiвки спитати, як-то вона ще скаже?
К а н д з ю б а. Хiба вона часом i не туди?
О д а р к а. Та таки трошки вередливенька. То скаже: не варiте з салом, а з яловичиною; то м'яса не схоче, а сала забажа; то тараня солона, та що-небудь i вигадує; така вже собi нiжна! То щоб i з женихами не стала вередувати.
К а н д з ю б а. Та вона ж не панянка! Нехай вже тi вередують, поки довередуються до свого. Та нiчого грiха таїти, тепер i усюди така мода: нашi мужички — так усе б то за мiщан; а мiщанка вже i об купцевi не дуже дума, а щоб вискочити за палатського або за скубента! то i гляди: дiвують, сердешнi, до того, що можна буде їми на Донцi греблю загатити. — А з своєю як хочете, а я людей пришлю. Не наробiть тiльки бешкету.
О д а р к а. Та не бiйтесь, не бiйтесь, присилайте-таки старостiв; вже ж вона не без розуму, вмiє розсудити.
К а н д з ю б а. Спасибi ж за ласку. Ждiть вiд нас людей по закону, увечерi; а я Стецька пришлю, нехай з дiвкою... Я щось її не знаю; а як її зовуть?
О д а р к а. Та Уляна ж i досi.
П р о к i п. Та ще й Прокiпiвна.
К а н д з ю б а. Так нехай мiй Стецько з Уляною, як там треба, поговорють; а ви її навчiть, щоб часом не брикалась. Прощайте до якого часу.
(Повторяют последний куплет).
(Вместе).
К а н д з ю б а.
Пришлю, пришлю людей,
Свати мої любезнi!
Стецька свого пришлю.
П р о к i п.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Горiлки накуплю.
О д а р к а.
Пришлiть, пришлiть людей,
Мiй сватушко любезний!
Я хустку почеплю.
(Обнявшись, приплясывают, потом Кандзюба уходит).
П р о к i п. От же скверно, що свата без чарки горiлки вiдпустили! Чому б то дома про нужду не держати? Тепер треба збiгати на вольну та на сватання придбати.
О д а р к а. А вже ти менi з тою вольною остив та споганiв! I як би то ти пронiс вiд об'їздчикiв?
П р о к i п. Але! будьте i первина! Через лiсок, та через ярок, та вскочив у садок, та й дома, от їм i дуля пiд нiс! Так посилай же.
О д а р к а. Нехай лишень виясниться, бач, нахмарило! Iди лишень додому, я пiдожду Уляни, та й прийду, i сядемо обiдати.
П р о к i п. (неохотно). Та вже i пiду. Таки-то i урвався на вольну! (Уходит).
ЯВЛЕНИЕ ТРЕТЬЕ
О д а р к а и У л я н а.
У л я н а. Здоровi, мамо, були! 3 недiленькою будьте здоровi.
О д а р к а. Спасибi, будь i ти здорова! Де-то ти так рано ходила? Поки я упоралась, дивлюсь, вже тебе i нема.
У л я н а. Ходила, мамо, на базар, поки до ранньої, та купила дещо. Ось скиндячки у коси, а оце шпалерiв купила на голуби та на квiтки. А оце, бач, так обiщалась: на тi грошi, що по п'ятинкам заробляла, так вiдкладала, та, зiбравши, от i купила, платок. Бач, який? (Разворачивает платок). I не гарний, скажеш? Великий та модний, з квiтками; тепер усюди такi на мiщанках.
О д а р к а (рассматривает платок). Нащо було тратитись? Мабуть, i дорогий?
У л я н а. Дала я за нього сiм кiп та золотого з п'ятаком; та вже торгувалась, торгувалась! Морока та й годi! Бiля круглого трахтиря чугуєвська перекупка, так аж забожилась, що не можна дешевше. Та ще там смiх: вона узяла, та на мою голову примiряє i каже: виш, як тобi к лицю! — А тут де узявсь пан, таки справжнiй пан; тут хрест (указывая на грудь), а тут кавалерiя (указывая на шею), та й каже: "От славная девушка! Пристало, пристало. Вот красавица!"— А я як засоромилась. Ув очах почервонiло, та не знаю, куди й дивитись; а вiн усе хвалить та смiється.
О д а р к а. Потурай панам, чого вони не набрешуть! То вiн над тобою глузував.
У л я н а. Будто б то пани i брешуть? Вони сього не вмiють i над дiвкою не будуть гнущатись. Вони письменнi.
О д а р к а. Та знаю я i письменних. Є, душко, з них усяковi. Чи мало тут на Гончарiвцi дiвчат з ума позводили i письменнi, i купцi, i усякi? Хто молодого чоловiка зупинить!
У л я н а. Та сей, мамо, вже пiдтоптаний.
О д а р к а. Потурай, потурай! Такий ще бiльш лиха наробить, чим молодий. Ох, знаю я такiвських! — Та скажи ж ти менi, нащо тобi сей платок?
У л я н а. Оттак, нащо? Лучиться чоловiк, от у мене i хустка. Рушники є, хустки не було, тепер пiде йому на хустку, а як вийду замiж, так буду сама пов'язуватись. Тепер вже така мода, що очiпкiв не носють, i на попадях не побачиш; не так, як ви усе у очiпцi, по-старосвiтськи.
О д а р к а. Тим-то й горе, що новина старовину прогонить. Потурай людям! Пркинули свiй закон, та усе б то по-панськи, то й нашi будуть, як паннi з мужиками жити. А се добре зробила, що купила хустку. Увечерi жди старостiв, казали, прийдуть.
У л я н а. (жеманно). Якi там старости? Вiд кого б то?
О д а р к а. Чи знаєш iз-за Харкова Павла Кандзюбу, що чумакує? Вiн колись до нас заходив з монастиря на спаса.
У л я н а. От за того старого? Лисого?
У л я н а. Тю-тю, дурна! — За Стецька, його сина, коли знаєш.
У л я н а. За того божевiльного? Се ще краще! Та вiн, мамо, зовсiм дурний!
О д а р к а. Дурний! — Так багатий.
У л я н а. Цур йому з його багатством, коли в нього глузду нема.
О д а р к а. Глузду нема, так багатий.
У л я н а. Як i по нашiй вулицi йде, то малi дiти з нього смiються.
О д а р к а. Нехай смiються, а вiн собi багатий.
У л я н а. А як прийшов раз до нас на Оснiв'янську мойку, так там такий з нього регiт був, що вже хазяїн насилу прогнав, щоб ми через нього не гуляли. Се вже побила лиха година та нещаслива, коли за такого iти; неначе усi люди повимирали.
(Продовження на наступній сторінці)